Доктор філологічних наук Ярослав Гарасим переконує, що при духовному рейдерстві також відбувається крадіжка. Тільки якщо у вас викрали пісню, формально вона нібито залишається у вас, але фактично опиняється ще й у того, хто її поцупив. А цінність духовних речей більша, ніж у матеріальних.

Попередній випуск Духовне рейдерство: як росіяни крали українську музику та композиторів

Причини духовного рейдерства ховаються в ментальності та давній історії. За словами Ярослава Гарасима, є кілька підстав для цього:

  • шовіністично-імперіалістична – постійний збір руських земель та додавання їх у межі Росії, міф про "один народ";
  • ментальна – кочівник, для якого немає поняття приватної власності, відрізняється від хлібороба.

Привласнювати чуже росіянам допомагає і відчуття безкарності впродовж довгих століть історії – Росія ігнорує міжнародне право, а наслідків немає. Водночас музикантів, художників та науковців вона переманювала та привласнювала ще за часів Петра І і навіть раніше.

"Іван Франко дає своє пояснення. Він каже, що з половини 17 століття Московщина почала абсорбувати найкращі українські сили, щоб з їхньою допомогою перетворитися зі застарілої напівазійської держави у воєнну бюрократію з європейськими формами", – наголосив Гарасим.

Росіян приписали собі українського композитора 18 століття Максима Березовського. Така ж доля спіткала ще одного нашого земляка Дмитра Бортнянського – у будь-якій російській енциклопедії вказано, що це їхній композитор.

Бортнянський
Родина Бортнянського походила з Галичини / Картина Михайла Бєльського, з Третьяковської галереї

"Його родина походила з-під Ярослава, з Галичини, тепер це на території Польщі. Їхнє прізвище було Скалат, а село називалось Бортне. Тому батько, коли переїхав у Глухів, взяв собі більш елегантне прізвище Бортнянський, за назвою села, звідки вони походили", – пояснила докторка мистецтвознавства Любов Кияновська.

Із Глухівської співочої школи Дмитра Бортнянського забрали до придворної хорової капели у Петербург. Уже звідти його послали до Італії. Десять років навчання у Венеції, Болоньї, Римі, Неаполі були для нього ковтком свіжого повітря. Бортнянський встиг там написати три опери, цілком в італійському стилі і поставив їх у венеційському театрі.

Постановка опери Бортнянського "Алкід" у Свірзькому замку: відео LvivMozArt

"Бортнянський дуже не хотів повертатися з Італії, аж на 10 років затримався. Завжди знаходив відмовки, але врешті мусив повернутися до Петербурга", – зазначила Кияновська.

У Петербурзі Бортнянський отримав поважну посаду при дворі. Його зіслали на "Малий двір", де він став фаворитом імператриці Марії Федорівни, дружини Павла І. За її підтримки музикант став директором Придворної півчої капели і мав привілейоване становище.

На користь його українського походження свідчить те, що у Російській імперії він оточив себе українцями. Бортнянський часто їздив на рідну землю, у Глухові набирав співаків у свою капелу.

У Петербурзі була надзвичайно потужна українська діаспора і вони трималися між собою. Хто були його найближчі друзі – поет Микола Гнідич з України, скульптор Іван Мартос з України, і зрештою, все середовище придворної півчої капели,
– акцентувала Кияновська.

Українцями тоді їх не називали, а охрестили малоросами. Бортнянський був дуже обережним, знав про долю Березовського й уникав неприємностей. Тому в Росії він особливо не виявляв свою українськість.

Цікаво Війна за український борщ: чому Росія хоче його вкрасти

Бортнянський був першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. Чи могли б московити визнати його не своїм? Звісно ж ні. Але його творчість мала коріння в українських музичних традиціях, не російських.

Після смерті композитора, його наступник князь Львов відкинув музику Бортнянського з репертуару Придворної півчої капели. Мовляв, вона не відповідає російському православному духові й сповнена італійщиною.

У їхньому понятті італійщина – це те, що характерно для українських пісень: розвинута ліричність, мелодика, з широким диханням та кульмінаціями. Це те, що українцям притаманне, а росіянам взагалі ні,
– підкреслила Кияновська.

Музика Бортнянського та ще одного українця Максима Березовського в російській культурі не прижилася і не мала послідовників. Її не виконують там на літургіях, натомість дуже часто співають в українських церквах.

Пам'ятник Бортнянському
Пам'ятник Бортнянському в Глухові / Фото з сайту "Энциклопедия Всемирная история"

В Україні вона знайшла продовження в "Радуйся, ниво неполитая" Миколи Лисенка. Її можна помітити у творчості Михайла Вербицького, Олександра Кошиця, Кирила Стеценка – аж до Мирослава Скорика.

Творчість Березовського і Бортнянського намагалися применшити і казали, начебто вони писали тільки духовну музику. Натомість замовчували, що вони створили опери і їх ставили на сценах італійських театрів. То навіщо московити приписали собі цих композиторів?

"Якщо забрати в них основу музичної культури, виявиться, що їхня культура починається тільки від Михайла Глінки, тобто від 1820-х років. Перед тим російську культуру творили представники різних національностей – найбільше українця, також поляки, німці, італійці та інші", – наголосила Кияновська.

Довга московська рука замахнулася навіть на Моцарта, щоправда молодшого. Син славетного Амадея Моцарта – Франц Ксавер упродовж 30 років жив у Львові, де його тримало велике кохання.

Ксавер Моцарт
Моцарта-молодшого у Львові тримало кохання / Літографія Йозефа Гауштайна з Львівського історичного музею

Він був композитором і добрим піаністом, написав фортепіанні варіації на тему українських народних пісень, таких як "У сусіда хата біла". Із подачі москвитів донині ці твори підписані – "на тему російських народних пісень".

"Із "У сусіда хата біла" зрозуміло, але там була ще одна цікава пісня, яку чомусь вписали як російську. Вона була зі збірки Миколи Львова та Йогана Прача, виданої в Петербурзі. Прач був чехом, він зібрав популярні пісні. У розділі "Українські пісні" є пісня "Котилися вози з горба", яка подається як російська. Стилістика фрази багато про що говорить, а найцікавіше – це пісня Марусі Чурай", – розповіла Кияновська.

Плутанина могла виникнути через те, що у Польщі видали збірник "Пісні руські" від назви Русь, але ж не від Росії. На жаль, для багатьох німецькомовних авторів між цим немає ніякої різниці, тож це турбота українців – відновити історичну справедливість.

Майже 200 років тому жив і творив український композитор, друг Тараса Шевченка – Семен Гулак-Артемовський. Він був автором першої опери на українськомовне лібрето "Запорожець за Дунаєм". Втім російська культура досі привласнює його собі.

В Україні Гулак-Артемовський жив до 26 років, потім поїхав на навчання до Італії, співав у Флорентійській опері. Згодом справді тривалий час був солістом Петербурзького та Московського театрів, але це не робить з нього росіянина.

"На відміну від Бортнянського, він був свідомим та послідовним українським патріотом. Він був одним із тих, хто посилав гроші Шевченкові, коли той був на засланні. Тож тут ми говоримо про дійсно українську культуру як таку", – підкреслила Кияновська.

Запорожець за Дунаєм
Опера "Запорожець за Дунаєм" у Києві 1978 року / Фото з сайту "Невідомий Гулак-Артемовський і Симиренки"

Московити ж переконані – якщо працював у Росії, значить етнічний росіянин. У 1863 році Гулак-Артемовський написав оперу "Запорожець за Дунаєм" про Задунайську Січ, яку одразу після прем'єри імперська цензура заборонила.

Офіційна причина смішна до безтями – нібито композитор сплагіатив свою оперу від Моцартової "Викрадення з сералю", про це пишуть і їхні енциклопедії. За словами Любові Кияновської, це абсурда позиція з кількох причин:

  • багато фрагментів "Запорожця" зв'язані з українським фольклором;
  • "Викрадення з сералю" Моцарта - нетиповий зінгшпіль, який не перетинається з творами Гулака-Артемовського;
  • більше схожості в роботах композитора із італійськими операми-буффа.

Насправді, у той час сталося польське повстання і московити затремтіли з переляку, що збунтуються всі підневільні народи і що "Запорожець за Дунаєм" розбудить національні почуття українців. Тому видали Валуєвський циркуляр, який забороняв все українське.

Музика в українців та росіян – цілком різна, бо і в ментальності цих двох народів – прірва. Дійсно автентична російська музика – це Модест Мусоргський, оригінальний, але далекий від будь-якої західноєвропейської традиції.

Водночас українська пісенність глибинно проростає і є близькою до пісенних європейських фольклорних традицій. Найбільше схожості з італійською музикою.

Із українського фольклору московити теж безбожно тягнули цілими клаптями. Приклад відвертої крадіжки – пісня "Ой мороз, мороз". За російською версією, її начебто написала солістка Воронезького російського народного хору Марія Морозова-Уварова у 1954 році. Втім у збірці українських романсів 1936 року ця пісня вже була.

Пісня "Ой мороз, мороз" у виконанні Воронезького хору: відео користувачки Raisa1025

"Тут маємо чітку доказову базу, не треба нічого додатково шукати. Є 1936 рік і є 1950-ті роки. Є українська пісня, поширена та зафіксована фольклористами у 1890-х роках на Поділлі на Поділлі, в центральній та східній Україні", – повідомив Гарасим.

Якщо мелодію української "Ой мороз, мороз" передерли повністю, то текст трохи змінили. Наприклад, з українського "коня сивогривого" зробили "белогривого". За словами Ярослава Гарасима, це класичний плагіат, оскільки тут присвоїли конкретне прізвище "авторки".

Мелодію іншої української пісні "Розпрощався стрілець зі своєю ріднею" росіяни вкрали для своєї "Там вдали за рекой". Музику до неї записали ще під час Першої світової війни, тоді як російський варіант виник лише у 1924 році.

"Навіть є формальний автор – Ніколай Кооль, який у міській газеті Курська опублікував такий вірш. Такі пісні були потрібні, оскільки не існувало пісень для мобілізації духу Червоної армії на той час. Це розвінчує фейк про те, що більшовицька влада мала підтримку серед народних мас", – підкреслив Гарасим.

Актуально Росія не є спадкоємцем Київської Русі: яскраві докази та шокуючі пояснення істориків

Існує також версія, що "Розпрощався стрілець зі своєю ріднею" може бути давньою козацькою піснею, яку виконували ще у 17 столітті. На таку думку наштовхує сам текст, де у козака виникає діалог з конем. Такий прийом можна зустріти ще в українських колядках 12 століття.

Окрім цього, пісня відображає ментальність українців, незрозумілу московитам. Відтак вони переписали ті символи, які були їм незрозумілими. До прикладу, в жодному російському варіанті немає фрази "чорний крук наді мною закряче", а для українців було важливим показати чин похорону й оплакування померлого, бо це було елементом обряду.

В українському варіанті відображено важливість родини, на це вказує фраза "Скажи, коню мій, неньці старій". Водночас у російському– "Ты, конёк вороной, передай, дорогой, что я честно погиб за рабочих!".

"Куди передай, кому? Усі цінні світоглядні елементи, які є в українському варіанті, вони при крадіжці розгубили, боне є творцями того тексту і не розуміли справжньої цінності", – зауважив Гарасим.

Варто чесно визнати, що в українській культурі також є запозичення російських пісень. Популярною є думка, що пісню "Поручик Голицын" росіяни вкрали із упівської "Мій друже, ковалю". Дослідники доводять, що український варіант романсу з'явився пізніше за білогвардійський.

Ярослав Гарасим пояснив, що авторство пісні приписують Георгію Гончаренкові на псевдо Юрій Галич. Він був учасником громадянської війни та належав до білогвардійців. У полоні в більшовиків він пережив усі моменти, які описав у пісні.

Важливо Московія нав'язувала "великорусский язык": російська влада намагається знищити українську мову

Родина поета Миколи Матоли засвідчила, що український текст з'явився пізніше. Про це досліднику розповіла дружина поета – Марія Бомбик-Матола. Мовляв, у 1970-х роках він був поетом-початківцем, поїхав у Санкт-Петербург і почув у інтелігентних колах цю пісню.

Матола написав авторський вірш на мелодію білогвардійського романсу. Його він присвятив воїнам УПА і Карпатської Січі. За змістом це повстанська пісня, але за часом написання – ні. Вона виникла у 1982 – 1984 роках.

Фактів крадіжок українських пісень є чимало, тому важливо боротися з московськими фейками. За надбаннями культури складається враження у світі про цілу націю. Власний духовний капітал України багатий, необхідно лише його відстояти в умовах сучасної війни за українську ідентичність.