Українці навчились уже не "святкувати свято Перемоги", а разом із усіма європейцями відзначати 8, а не 9 травня День скорботи та примирення. Й лише в Росії, як і раніш в СРСР, на 9 травня гримлять оркестри та гупають літаври, карбують крок військові паради за участю "країн-переможців" – Індії, Сирії, Бангладеш, та вештається сила-силенна "ветеранів", обвішаних найрізноманітнішими, іноді прямо протилежними за змістом одна одній нагородами, яким в роки війни виповнилося хіба що по два-три роки... Справжні ж ветерани, яких залишилося вже зовсім небагато, одиниці чи десятки, доживають свій вік в злиднях та забутті...

Читайте також: Друга світова війна 1939-45: історія, як почалася і закінчилася

Перемога над нацистською Німеччиною остаточно перетворилася в наскрізь фальшиве дійство, яке новітні нацисти в московській владі використовують, наче чергову дозу наркотика, аби підігріти ура-патріотичні настрої плебсу. Чим гучніш та розперезаніше святкують цей день в Росії, тим більш точним стає визначення, якого дали йому ті, хто ще зберігає тверезу голову в сучасному російському середовищі: "побєдобєсіє".

Ветеран Великої Вітчизняної війни – спадкове звання?


Фальшиві ветерани

Атрибутів цього явища – аж надто багато. Всі оці "можем повторіть", всі мерседеси з BMW, на яких наліплені гасла на кшталт "На Берлін!" або щось іще дурніше – наприклад, напис на дверцятах ущент заіржавілого "Жигуля"-копійки: "Гитлер лох!". Не злочинець, не вбивця, на совісті якого – мільйони життів, а просто лох, бо програв же ж "нашим", гиги, от лошара... Плакати, на яких під переможними гаслами зображені... солдати вермахта. Сотні кілометрів "колорадських" стрічок – символіки, яку носили під час війни зрадники-власівці. Не кажучи вже про "ветеранів", які на той час чи то народитися не встигли, а чи то закидували ненависних німецько-фашистських загарбників закаканими пелюшками просто з люльки...

Оці останні дратують особливо. Ці моложаві пенсіонери, які вчергове гордо вирядилися в військові однострої тих часів, почепили на себе довжелезні та важезні іконостасти з орденів та медалей, які підбиралися, здається, за сорочим принципом: "шо блискуче – то моє!"...

Насправді, якщо вже так розбиратися, то мінімальний вік нинішнього справжнього ветерана порахувати не так уже й важко. Припустимо, хтось потрапив до війська у віці 18 років, уже в 1945 році. Це означає, що сьогодні такій людині має бути: 2019 - 1945 + 18 = 92 роки. Ну, добре-добре: є нечисленні "сини полку", яким може бути й менше, бо їх дітьми прихистили ті чи інші солдати. Їм може бути, скажімо, 86 років (тоді в 1945 вони мали бути 12-річними). Але якого милого чіпляють на себе ордени та погони 60-70-річні? За які подвиги та здобутки вони можуть мати, наприклад, три Золоті Зірки Героя Радянського Союзу, п’ять орденів Леніна та ще якісь ордени, які взагалі є несумісними між собою – як військово-морський орден адмірала Ушакова та сухопутний орден Олександра Невського?

Читайте також: "Безсмертний полк" в Україні: як локалізувати небезпечну для держави акцію

Про це вже багато хто писав, в Інтернеті бігають численні світлини та відео, де можна побачити цих бадьорих дідусек та бабуньок – обов’язково в погонах старшого командирського складу. Все це нічого, окрім презирства, не викликає.

А який стосунок до Перемоги мають вояки країн, які жваво крокують московською Красною площею на запрошення "наслєдніков Побєди"? Минулого року – індуси, сирійці та бангладешці, цього, якщо не помиляюся – бразильці... Та й самі ці паради, куди вже просто соромляться приїхати іноземні гості: минулого року один-єдиний молдавський Додон стирчав, цього року взагалі ніхто не сунувся.

Найгіршим же є те, що протягом останніх років у Росії з’явилася ще одна ганебна традиція: стверджувати, що в цій війні перемогла тільки та виключно Росія. Ну, не будемо вже говорити про те, що цієї держави тоді взагалі не було – був СРСР. Гаразд – Росія є правонаступницею цієї країни й може якось стверджувати, що все, що було радянським, тепер має вважатися російським (хоча – з якого, власне, переляку?). Але навіть в такому, ослабленому вигляді виходить, що всіх інших не існувало – всіх, хто боровся з Гітлером ще тоді, коли Радянський Союз воював... за нього.

"Що було – те загуло"?


"Побєдобєсіє"

Насправді, це досить відомий "фінт" радянських істориків: з корінням видрати наосіб період так званої Великої Вітчизняної війни та зробити вигляд, що саме оце й була війна, а більш ніякої не було й ніхто не воював. 1939 рік, "розпил" Польщі між Гітлером та Сталіним? Ні, не чули. Загарбання гітлерівцями Бельгії, Голландії, Франції, відчайдушна оборона Британських островів у 1940 році? Та ну, хіба ж це війна? От наша – то тааак, а їхня... В період з 1939-го по 1941 роки Йосип Віссаріонович Сталін був вірним союзником Адольфа Алоїзовича Гітлера: продавав до Третього Райху паливо й корисні копалини, гнав потяги з продуктами, приймав на навчання офіцерів Вермахта – майбутніх командувачів німецького "дранг нах остен"... Весь цей відрізок часу, який передував і справді зрадницькому нападові Гітлера на СРСР – ніби щез з історії. Недарма ж на тих дурнуватих автомобільних наліпках про "Можем повторіть" стоять дати не 1939-1945, а 1941-1945.

Цей простий "фінт вухами" використовують і нинішні "побєдобєси", роблячи вигляд, що "так звані союзники" почали, мовляв, по-справжньому воювати лише тоді, коли все вже було вирішено, коли "россійскіє (не радянські, не забуваємо!) чудо-богатирі" вже зробили основну частину роботи й справа йшла вже до розподілу "смаколиків" у вигляді зон впливу в Європі, репарацій та такого іншого. Й неодмінно звучить питання: а чи не нагадаєте, мовляв, коли було відкрито Другий фронт?

Насправді ж, якби не ці "так звані" союзники, які заплющили свого часу очі на співробітництво Сталіна з Гітлером (як сказав тоді Черчиль – я, мовляв, піду на союз будь з ким, якщо цей будь-хто допоможе мені перемогти нацистів) й надали СРСР все, що тільки можна було надати, й трохи зверху – де б, цікаво, був той СРСР? А Другий фронт – він насправді ж перший, відкритий ще 3 вересня 1939 року, після гітлерівської операції "Консерви" – інакше кажучи, після нападу німецького Райха на Польщу. Поки СРСР доправляла Гітлеру тисячі найменувань стратегічних товарів, поки Сталін ділив Польщу з німцями, підтершись радянсько-польською угодою про ненапад (ця угода, до речі, офіційно діяла аж до 31 грудня 1945 року – дуже схоже на нинішню історію з Будапештським меморандумом, чи не так?) – британці вже билися з Гітлером на смерть. І німецькі бомбардувальники, які трощили Лондон та Ковентрі, були заправлені радянським пальним. А союзники, натомість, 26 липня 1941 року повністю заморозили всі японські активи в США та встановили ембарго на постачання нафти до Японії. Ця країна, втративши 95% свого нафтового імпорту, просто не змогла вдарити в спину СРСР – і саме це дозволило Сталіну перекинути до Західного фронту ті самі свіжі сибірські дивізії, які відстояли Москву в грудні 1941 року. Саме союзники не допустили Гітлера до нафтових полів Близького Сходу. Саме вони під час Курської битви розпочали висадку на Сіцилії, яку, взагалі-то, мали ще готувати – але вони поквапилися з початком своєї Італійської кампанії, аби скувати гітлерівські резерви й не дати перекинути їх до Східного фронту. Отака різниця в поведінці одних та інших союзників...

"Обійшлися б і без вас"?


"На Берлін!"

А що ж, окрім бойових дій? До програми ленд-лізу (тобто, американської допомоги державам, які воювали проти Третього Райху) американці підключили СРСР вже в листопаді 1941 року. Радянський Союз отримав в межах цієї програми таку кількість найрізноманітніших товарів, що годі й думати їх всі тут перерахувати. Танки й літаки, автівки й гармати, ба навіть консерви й солдатські гудзики з п’ятикутними зірками – все це вироблялося в США та доправлялося до СРСР. Загалом, була надана допомога на суму в 11 млрд доларів – це за нинішнім курсом десь близько 120 млрд 18 тисяч бойових та транспортних літаків. Більш ніж 11 тисяч танків – стільки, скільки нема на сьогоднішній день в армій всього Євросоюзу! 44 тисячі самих лише джипів. Маршал Жуков писав у своїх мемуарах: "Отримали 350 тисяч автівок, та ще й яких!". Він же згадував:

В нас не було вибухівки, не було пороху. Не було, чим споряджати набої для гвинтівок. Американці справді виручили нас. А скільки вони гнали нам листової сталі! Хіба могли б ми швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога?

Радянські гармати тягали за собою американські "студебекери". Вони ж служили мобільною основою для славетних "Катюш". Найкращі радянські повітряні аси – Покришкін, Речкалов, Клубов, Гулаєв, брати Глінки – всі вони літали на американських "Аерокобрах". Про все це припинили згадувати ще за часів СРСР, а в нинішній Росії так і взагалі – нема кому й згадати. Скажи кому – здивуються та назвуть тебе "клятим піндоським фашистом"...

Буквально все, чого не вистачало радянській промисловості, доправили "так звані союзники". На весь СРСР було два станки для виготовлення погону башти танка Т-34 таким чином, аби туди можна було вмонтувати гармату калібру 85 міліметрів або навіть більшого. Третього такого станка доправили американці, разом із бронепрокатом. Після нападу Гітлера в СРСР залишився лише один з трьох заводів з виробництва алюмінія. Найменший, уральський. Протягом війни він виробив 263 тисячі тон цього надважливого для війни металу. Від союзників було отримано 328 тисяч тон.


Союзники врятували СРСР

Радянський військово-морський флот отримав за ленд-лізом більш ніж 500 бойових кораблів та катерів. З них – 28 фрегатів, 89 тральників, 78 великих протичовнових кораблів, 60 сторожовиків, 166 торпедних катерів, 43 десантних судна. СРСР отримав від союзників більше автівок, ніж виробив сам за всю війну. До речі, залізничні локомотиви під час війнив в Радянському Союзі взагалі не вироблялися – натомість американці надали 1900 паротягів та 66 дизель-електротягів, а ще – в 10 разів більше вагонів, ніж було вироблено радянською промисловістю. Третину всієї вибухівки. Половину необхідного кобальта та дві третини олова. Чотири з половиною мільйони тон продуктів...

Про все це раптом було забуто, а навіть, якщо навести ці цифри сьогодні, "побєдобєси" лише потиснуть плечима та скажуть – мовляв, ну й що з того? Нажилися прокляті буржуї на нашій біді...

Насправді ж, вся програма ленд-лізу встала СРСР майже задарма. За знищену в боях військову техніку США не вимагали компенсації. Закон про ленд-ліз пердбачав сплату виключно цивільних поставок: залізничного транспорту, електростанцій, вантажівок та цивільних суден тощо. Й навіть вартість цього боргу кілька разів зменшувалася – саме тому Росія, як правонаступниця СРСР, гордо виплатила в 2006 році останні платежі, сплатив... аж 722 мільйони доларів, тобто, 7% всього боргу.

Але все це не заважає тому ж Путіну стверджувати нині – мовляв, перемогли б і самі. Паралельно називаючи "переможцями" хоч індусів, а хоч сирійців (насправді, сирійські "діди" воювали саме за Гітлера – але вони тепер, вочевидь, є "почесними переможцями", бо вони ж воювали проти клятих британців!) та запускаючи версії про те, як "підступні піндоси домовилися з німцями, аби ті здалися їм, а не росіянам". Ну, й, звичайно, продовжуючи розпатякувати про "русского Івана", який нібито сам виніс на собі весь тягар війни – без всяких там "хохлів, пшеків, бульбашів" та інших недостойних.

Втім, це вже інша історія. "Паралельна" чи "альтернативна" – називайте, як собі знаєте. Вона все одно ніколи не була реальною, але саме її взяли сьогодні за основу в державі Іванів, які забули добро, що його робили їм тодішні союзники.

Читайте також: День перемоги чи День пам'яті: що відзначають в Україні 8-9 травня та коли вихідний