Насправді ж, наймасштабніший з часів "Вотергейту" скандал, який розгортається навколо президента США Дональда Трампа, недарма називається "Україногейт". Хочуть українці цього чи ні, а він напряму шкодить Україні – шкодить вже й зашкодить ще більше. Тому є сенс уважно слідкувати за подіями в Америці й робити свої висновки.
Зверніть увагу: Україна досі не отримала 35 млн дол. допомоги США: все, що про це відомо
Як працює демократія
Отже, розслідування в Конгресі США щодо імпічменту Трампа увійшло в нову фазу: 13 листопада в Вашингтоні, на Капітолійському пагорбі, почались відкриті слухання – тобто, публічна частина процесу, який потенційно (хоч наразі й малоймовірно) може завершитися відстороненням президента Сполучених Штатів від його посади. У своїй вступній промові на першому публічному слуханні, голова комітету з розвідки Палати представників Конгресу, демократ Адам Шифф заявив, що на карту поставлено майбутнє американської демократії.
Адам Шифф / Фото з відкритих джерел
Якщо президент просто зможе відмовитися від будь-якого нагляду, особливо в контексті процедури імпічменту, то баланс сил між нашими двома гілками влади буде безповоротно змінено, – підкреслив Шифф, – Це не те, чого хотіли Батьки-Засновники нашої країни. Й перспективи подальшої корупції та зловживання владою в цій адміністрації або в будь-якій іншій стануть експоненційно зростати.
За всю історію США це – лише четверта спроба проголосити президентові імпічмент. Дві з них завершилися виправданням президентів, одну не було доведено до кінця, позаяк президент Ніксон пішов у відставку сам, не очікуючи фактично невідворотного звинувачувального вироку сенаторів – як демократів, так і республіканців.
37-й президент Річард Ніксон / Фото з відкритих джерел
Проти Білла Клінтона висувалися чотири звинувачення, причому найсерйознішим з них було – про надання хибних свідчень (той самий славетний вислів, що в нього "не було сексу" з Монікою Левінськи). Річарда Ніксона звинуватили в тому, що він намагався приховати причетність свого виборчого штабу до крадіжки документів зі штаб-квартири Демократичної партії, а також чинив перепони розслідуванню цього випадку.
Білл Клінтон та Моніка Левінськи / Фото White House Photograph Office
А першим президентом США, проти якого було розпочато процедуру імпічменту, став Ендрю Джексон – демократ із рабовласницького південного штату Теннессі, який балотувався ще в 1864 році як віцепрезидент славетного республіканця Авраама Лінкольна. Такий республікансько-демократичний альянс мав того часу посприяти примиренню сторін, які ще зовсім нещодавно насмерть билися у кривавій Громадянській війні. Власне саме цим примиренням Джонсон і займався, коли після вбивства Лінкольна став його наступником у Білому домі. Саме ця його діяльність і спричинила процес імпічменту. 13 травня 1867 року федеральний суд у Вашингтоні звільнив колишнього президента Конфедерації Девіса під заставу. Політичні супротивники президента Джонсона одразу звинуватили його в тому, що він чинив тиск на юридичний комітет Палати представників, аби "продавити" звільнення Девіса, й висунули в Конгресі вимогу імпічменту. Але більшість двопартійного юридичного комітету відхилило це звинувачення.
Втім, на цьому скандал не припинився. Військовий міністр в адміністраціях Лінкольна та Джонсона, Едвін МакМастер Стентон, вважав, що військове командування у південних штатах США повинно мати більше влади, ніж цивільні установи. Президент Джонсон із ним не погоджувався, вважаючи цю вимогу перешкодою до цивільного примирення Півдня з Північчю. Джонсон звільнив Стентона з його посади, але однодумці військового міністра з-поміж конгресменів у відповідь знову стартували спробу оголосити Едвіну Джонсону імпічмент.
24 лютого 1868 року Палата представників винесла президентові звинувачувальний вирок за свідоме порушення "Закону про перебування на посаді" – за це проголосували 128 конгресменів, 47 були проти. Пізніше Палата представників ухвалила 11 розділів звинувачення проти Джонсона. 5 березня 1868 року у верхній палаті американського парламенту, Сенаті, почався судовий процес по імпічменту, який продовжувався майже три місяці поспіль. 16 травня Сенат проголосував по 11-му розділу імпічменту, звинувативши Джонсона у звільненні Стентона з порушенням терміну повноважень. 35 сенаторів проголосували за імпічмент, 19 – проти. Це означало, що більшості у дві третини голосів, необхідної для відсторонення президента від влади, нема. 26 травня Сенат проголосував по другому та третьому розділові звинувачення, причому результат був той же самий: 35 проти 19. Після цього супротивники Джонсона зрозуміли, що їм не вдасться переконати 19 сенаторів, які підтримували президента, й припинили процес.
Цікаво, що в історію Едвін Джонсон увійшов не тому, що проти нього, першого з президентів США, було розпочато процедуру імпічменту, а тому, що купив у Росії Аляску за 7,2 мільйона доларів. За це рішення його в ті часи теж страшенно критикувала американська преса, називаючи цю покупку "джонсоновою дурістю". Та, повертаючись до теми імпічменту, слід визнати, що Ендрю Джонсон легко відбувся, хоч проти нього й діяла вельми потужна опозиція. Саме ця опозиція привела трохи згодом у президентське крісло генерала Вілліса Гранта, героя Громадянської війни.
Рекомендуєм: Процес імпічменту не змінив ставлення США до України, – представник Держдепу
Quid prodest?
Тобто, як бачимо, в ті часи склалася значна політична група, якій було вигідно, щоб президенту Джонсону проголосили імпічмент. А що відбувається у наші часи з президентом Трампом?
Як відомо, ще 31 жовтня Палата представників Конгресу США схвалила резолюцію, яка санкціонувала початок процесу імпічменту президента Сполучених Штатів. У цьому документі сформульовані правила, на основі яких проводитимуться слухання з метою визначити, чи є "досить підстав для здійснення Палатою представників свого конституційного права піддати імпічменту Дональда Трампа, президента Сполучених Штатів Америки". Резолюцію ухвалили переважною більшістю голосів – за неї проголосувала вся демократична більшість за винятком двох конгресменів-демократів. Всі конгресмени-республіканці голосували проти.
Якщо зважати на цей результат, то можна дійти висновку, що імпічмент Трампа є вигідним саме Демократичній партії. Та й нещодавні висловлювання спікера Палати представників Ненсі Пелосі теж дають підстави так думати: на прес-конференції вона заявила, що "президент вже зізнався в корупційній діяльності".
Хабар – це надання або утримання військової допомоги (400 млн доларів, які виділив Конгрес США Україні і які Трамп "заморозив" – Прим. 24) у відповідь на публічну заяву про фейкове розслідування виборів. Це хабарництво,
– пояснила фактична лідерка демократичної більшості в Конгресі США.
На її думку, хабар – достатня підстава для імпічменту.
Як правильно пиляти?
Звісно, що сам Дональд Трамп так не вважає, тому взагалі не може зрозуміти, в чому його звинувачують. На його думку, він все робив "відмінно" та навіть "взірцево". Його прибічники теж не розуміють, за що нападають на їх кумира всі оці "ліваки" та "комуністи" (причому до лав ліваків записують навіть республіканців, внутрішньопартійних супротивників Трампа). Деякі з прихильників президента відкрито шкодують, що Трампові не дали зробити те, на що вони сподівалися: скасувати "ганебне для США президентство Обами", "вигнати мексикашек", "показати жовтим та всяким муслімам, хто в домі хазяїн".
Найгіршим, до речі, є стан справ не з "жовтими" й навіть не з мусульманами, а з "мексикашками". Поки нормальні, працелюбні мексиканці аж ніяк не можуть потрапити до США – їх кримінальні співвітчизники, придбавши в найближчій крамниці будівельних товарів електропилку-ножівку за 100 доларів, розпилюють славетну "стіну Трампа", яка вже обійшлася американським платникам податків у кілька мільярдів доларів. Мається на увазі не наше розуміння слова "розпилюють" – тобто, пиляють не бюджет, не гранти, а тупо – саму стіну, роблячи в ній дірки, куди й пролізають, проносячи з собою дешеву наркоту. Звичайно, що американські прикордонники не сидять, склавши рученята: наприклад, 14 листопада в штаті Аризона, під час нелегального переходу кордону з Мексикою, вони підстрелили... ні, не мексиканця. Громадянина Росії Євгенія Глущенка, який разом із вагітною дружиною намагався просочитися до США...
Але повернемося знову до імпічменту та до тих, хто сьогодні "пиляє" Дональда Трампа. Чи вигідний він демократам? З політичної точки зору, напередодні президентських виборів 2020 року – звичайно, що... НЕвигідний. Де їм ще взяти такого чудового супротивника: чорноротого, балакучого, який міцно утримує за собою репутацію "друга", а чи то навіть "агента" Путіна, який бачить ворогів у Китаї, в Японії, в Європі, але не бачить ворога в КНДР? Здається, проти такого супротивника Байденові буде боротися значно легше, ніж, скажімо, проти віцепрезидента Майкла Пенса – витриманого, поміркованого, з бездоганною репутацією.
Далебі, все ж таки демократи розпочали процедуру імпічменту. Автор має зізнатися в одній страшній таємниці: республіканці й взагалі "праві" в будь-якій країні (лишень не слід плутати українських "правих" зі справжніми "правими" – українські націоналісти чомусь сповідують зазвичай ліві, соціалістичні принципи) завжди викликали в нього більшу симпатію, ніж "ліві" будь-якого ґатунку. Але чи не можна припустити, що американським "лівим", демократам, все ж таки важливіші принципи, за якими існує сучасна американська демократія, аніж політична вигода для своєї власної партії? Дивлячись з України, таке й уявити собі неможливо, але – раптом? Скоріш за все, ні Ненсі Пелосі, ані Адам Шифф не вірять в те, що їм справді вдасться відсторонити Трампа від влади – для цього, нагадаємо, треба, аби за імпічмент проголосували принаймні 20 сенаторів-республіканців, а конгресмени-демократи майже певні того, що республіканці імпічмент не підтримають.
А раптом підтримають? Ну, тоді це знищить усю передвиборчу стратегію Демократичної партії, "загострену" на протистояння саме Дональду Трампу. А розробляти нову передвиборчу стратегію вже не вистачить часу: вибори відбудуться рівно через рік.
То що виходить, імпічмент є вигідним для Республіканської партії? Теж ні, принаймні, наразі. Тому що, якщо буде усунуто президента-республіканця, то виборці можуть вирішити, що досить з них, принаймні на найближчі п'ять років, республіканців у Білому домі. Вже зараз на виборах у двох штатах поспіль демократи змогли відбити губернаторські посади – а що буде далі?
Наскільки ж реальним видається цей імпічмент, з огляду на викладене вище? Чи зможуть виборці-республіканці відмовитися від підтримки "ядерного" електорату Трампа, який підтримує свого кумира сліпо й активно, що б той не викинув? Чи злякаються сенатори-республіканці, що їх власні посади опиняться під загрозою, якщо вони підтримають президента й відвернуть від нього "чашу сію"?
Скоро ми про все дізнаємося. Процедура імпічменту котиться мов по рейках, а завершення її очікують десь за місяць. Тоді все й стане зрозумілим.
Актуально: Чи тиснув особистий адвокат Трампа на Україну: нові факти зі слухань у Конгресі США