В яких обгортках та якими шляхами українцям намагаються підсунути тези російської пропаганди та як вберегтись від російського впливу – розбирались журналісти 24 каналу.

Читайте також: Росія планує наступ на Україну: Наєв розповів про загрозливі напрямки

Чи дійсно Росія продовжує впливати на українців?

Дійсно продовжує. Ідеться не лише про, наприклад, економічний тиск, на який натякають, впровадивши заборону на експорт в Україну нафти і нафтопродуктів. Ідеться про тиск інформаційний, всю вагу якого ми відчули на собі із початком анексії Криму, збройної агресії та окупації частини Донбасу.

Саме тоді Кремль почав нав’язувати думку про те, що Україна переживає не збройну агресію Росії, а громадянську війну, і що ніяких росіян на Донбасі нема. Останнім часом заяви про начебто "громадянський конфлікт" озвучують дедалі частіше та дедалі гучніше. Причому, озвучують їх доволі резонансні персони, через що їх цитує ледь не кожна праска.

Читайте також: Там громадянський конфлікт, – Коломойський про війну на Донбасі

Чому саме теза про "громадянський конфлікт" залишається настільки живучою?

Бо вона постійно та активно повторюється уже більше п’яти років. Повторюють же її тому, що вона зручна, легка для споживання аудиторією та може приправлятись додатковими спекуляціями. Нелогічно відмовлятись від інформаційного продукту, який "хаває піпл". Особливо, якщо цей продукт дозволяє Росії уникати відповідальності за всі злочини, скоєні в Україні її маріонетками.

Але давайте роздивимось конкретніше.

"Громадянський конфлікт" на Донбасі – це конкретизація концепції "іхтамнєт". Як пояснив 24 каналу заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко, Росії важливо презентувати себе посередником та миротворцем. Як для внутрішнього, так і для зовнішнього вжитку. "Це йде ще від часів СРСР, який, як відомо, "ні на кого не нападав". Щонайменше в його офіційній версії. Інше трактування конфлікту на Донбасі призводить до того, що Росія сама себе визнає агресором та втрачає статус посередника", – сказав він.

Експерт зі стратегічних комунікацій Максим Кияк також додав, що оце "один народ", з одного боку, дає змогу підсилювати меседжі про Україну як про певне "штучне утворення". А з іншого боку – дає змогу перекласти відповідальність за війну на саму ж Україну та на Захід. "Так само Російська Федерація чинила під час війни проти Грузії у 2008 році. Але, на жаль, багато у чому стійкість наративу про "громадянський конфлікт" є і наслідком недоліків стратегічної комунікації протягом попередніх п’яти років", – пояснив експерт.

Крім того, як додав голова департаменту безпекової політики Інституту соціально-політичних досліджень Гліб Парфьонов, ця теза дозволяє Російській Федерації спекулювати на всіх суміжних темах і тезах.

"Це, перш за все, теза про те, що Україна не є однорідною у політичному плані. Що є певні регіони, які потребують російського культурного простору, апелюючи до того, що це є історично обумовленим фактом. А це – неправда. По-друге, це дозволяє в майбутньому наполягати на миротворчому контингенті з Росії. Як це було у ситуації з Придністров'ям, де у боях неофіційно брала участь російська армія. По-третє, Росії вигідно так говорити, бо це – інформаційний та ідеологічний плацдарм для подальших дій у цьому штучно зробленому конфлікті", – наголосив він.

"Що стосується народу Росії, це (повторювання тези про "громадянський конфлікт", – 24 канал) – відмова брати відповідальність за загиблих "відпускників". По відношенню до частини громадян України, які симпатизують російському вождю-тирану, це – спроба не зашкодити його авторитету. Тому теза про "громадянський конфлікт на Україні" є типовим способом введення в оману світової громадськості і улюбленим прийомом російських пропагандистів,
– додав керівник ГО "Центр підтримки журналістів" Віталій Жугай.

Чи вірять у цю тезу українці?

Росіяни та проросійські ЗМІ кажуть, що вірять. Українські соціологи показують, що – не дуже.

У грудні 2018 року результати спільного соціологічного дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, Українським центром економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова та Соціологічною групою "Рейтинг" показали, що 63% українців вважають Росію країною-агресором. При цьому 22% опитаних українців не вважають Росію агресором, а ще 15% опитаних вагаються з відповіддю.

Всеукраїнське соціологічне опитування, яке проводилося Київським міжнародним інститутом соціології у лютому 2019 року на замовлення ГО "Детектор Медіа", показало, що 48,5% українців вважають, що війну першими почали сепаратисти і Росія. Частка тих, хто вважає, що війну почала Україна, становить 17%. При цьому, кожен третій українець (35%) "не може визначитися зі своєю думкою" щодо питання, хто першим почав війну.

Таке ставлення люди, які знаються на медійній галузі пояснюють, з одного боку, тим, що конфлікт малої інтенсивності, який зараз ми маємо на Донбасі, при тому ставленні, яке зараз є в Україні, втомлює та стає нецікавим.

Війна перейшла у фазу позиційної війни, коли немає активних бойових дій. Тому війна вимивається з інформаційного простору. Має значення також і те, що дуже багато людей не відчувають на собі особисто її вплив. Крім того, немає стійкої програми стосовно просвітлення та інформування людей про те, чому ця війна почалась та звідки взагалі бере свої коріння. Бо все спускається аж до подій Перших визвольних змагань 1917-1920-х років,
– зазначив Парфьонов.

Кияк натомість додав, що через розчарування, втому від війни або через звичайне небажання, українці не занурюються у деталі російської агресії на Донбасі. Крім того, значна частка українців, зачинившись у власній мушлі, воліє втекти та не помічати подій на Сході держави. "Ворожа дезінформація діє особливо ефективно тоді, коли присутній вакуум об’єктивної інформації. Тому нестача фактів і перевіреної інформації, до прикладу, про Іловайськ або Дебальцеве, про безпосередню участь там російської армії грає на руку брехні Кремля та його тезі про якийсь "громадянський конфлікт", сказав він.

До подій в Іловайську в українському інформаційному просторі було чимале різноманіття того, що відбувалася після незаконної анексії Криму у 2014 році. Не існувало й уніфікованого терміну щодо тих "трактористів і шахтарів", які підозріло швидко навчилися застосовувати артилерію та керувати танками. Хтось називав їх "сепаратистами", хтось "проросійськими бойовиками". Чіткості не додав й опис подій на Донбасі таким, як на мене, штучним терміном, як "гібридна війна". Не менше заплутав як громадян України, так і громадян західних держав, термін "Антитерористична операція". Тому, не варто дивуватися, що навіть досі багато хто серед західних експертів говорить лише про абстрактні "конфлікт" або "кризу" в Україні",
– наголосив Кияк.

Як змінилась подача цієї думки?

По суті – ніяк. З точки зору мотивацій – змінилась. Ми бачили різні хвилі поширення цієї тези із різними мотиваціями, які висловлювались різними джерелами для різних аудиторій.

"На початку 2014 року "ми один народ" та "громадянський конфлікт" використовувались для того, щоб повністю приховати та нівелювати участь російської сторони у збройній агресії проти України. Озвучувався цей наратив і Володимиром Путіним, і МЗС Росії. Всіма російськими експертами ситуація описувалась як така, що в окремих регіонах Донецької та Луганської областей є внутрішній конфлікт між українцями, до якого російська сторона жодного стосунку не має", – розповів 24 каналу заступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін.

Більше про це читайте Чому Кремль повертає тезу про "один народ", – пояснення замміністра

Як зараз нас переконують у тому, що війни нема?

Форми втрамбовування цієї тези у світосприйняття українців бувають дуже різноманітні. Систематичні повторювання про "громадянський конфлікт", який приносить користь окремим політикам в окремих ЗМІ. Спекуляції на цю тему від проросійських блогерів. Особисте спілкування, яке поступово спотворює ваш світогляд, стираючи межу між добром і злом.

Останній метод, до слова, активно почав використовуватись для впливу на ветеранів АТО нещодавно. Бойовики так званих "ЛНР" та "ДНР" через соцмережі зв’язуються із українськими ветеранами і починається тривалий і, на перший погляд, абсолютно безневинний процес спілкування. Спочатку – на побутові теми і про життя. Потім – спілкування про якісь можливості вплинути на вирішення конфлікту. Потім – ветеранів намагаються вивести на думки про можливість якоїсь взаємодії суто на людському рівні, нібито без участі держслужбовців, задля перемоги всього хорошого проти всього поганого. Потім такого українського ветерана, який уже почав довіряти співрозмовнику, бо той – ніби "нормальний хлопець", можна використовувати так, як потрібно ворогу.

Аби зрозуміти, як це працює, журналісти 24 каналу навіть зв’язались з одним таким бойовиком "ДНР", який доволі активно намагається спілкуватись із ветеранами російсько-української війни заради торжества справедливості у світі. Більше ніж годину бойовик, який є громадянином Росії, пояснював нам, для чого це все йому треба. І все його спілкування було побудоване на цілком класичних схемах впливу та переконань. Правдиві факти з біографії та особисті думки переплітались із класичним набором російських пропагандистських кліше:

Я воював. Я більше не воюю. На війні ми стріляли один в одного, бо це війна і там так треба. Але зараз нам треба якось жити далі, а для цього краще починати домовлятись між собою. В Україні – громадянська війна. Ми маємо різні погляди. Але ми – брати, бо ми всі один великий радянський народ, який виріс на одних цінностях. На Донбасі росіян немає. Ми готові домовлятись. Ми маємо дотримуватись мінських домовленостей. Ми воюємо не проти України, ми любимо і поважаємо українців. Ми воюємо із американськими окупантами, які захопили всю Україну та знущаються із неї, заважаючи дружбі братських народів.

Все розказується дуже по-людськи, провокуючи на абсолютно нормальні ввічливість та емпатію. Розповідається історія широкими мазками, без жодної конкретики, аби співрозмовник міг сам додумати образ супротивника, як цілком "свого хлопця". Гострі теми красиво нівелюються. Питання типу "Чому про відсутність росіян розказує громадянин Росії?" переводяться на жарт. Тема неактуальності будь-яких подібних кроків, допоки триває збройна агресія та доки самі ж псевдореспубліки унеможливлюють виконання мінських домовленостей – старанно оминаються. Питання про вже існуючі програми із взаємодії з жителями окупованих територій (і військові, і гуманітарні) взагалі ніби не існують. Питання свободи вибору України та українців, до речі, – теж.

Саме так і виглядає вербування, до речі. Спосіб не дуже кіношний, але цілком дієвий. Кілька років такого обережного і ненав’язливого спілкування можуть непомітно, але кардинально змінити погляди на життя та перетворити об’єкт впливу на інструмент. Який можна використати із будь-якою метою.

Як не піддатись цьому впливу?

Думати. Пам’ятати, що у країні, де триває війна, контакт із пропагандою супротивника є небезпечним. Пам’ятати, що Україна дає відсіч російській агресії, яка має доволі масштабні прояви.

Факт залишається фактом: усунення Росії як подразника з Донбасу, її підтримки так званих "республік" шляхом надання зброї, техніки, навчання, керівного складу військових підрозділів та політичного управління окупованими сателітами, однозначно призведе до завершення військового конфлікту. Збройний конфлікт має міжнародний статус. Росія менеджерує та надає підтримку незаконним збройним угрупованням: інформаційно, зброєю, особовим складом, фінансово. Конфлікт має внутрішній вимір, оскільки через промивання мізків Кремль налаштував частину українців окупованої частини проти українців вільної частини. А відсутність системної політики в Києва, його рефлективні та передбачувані дії призвели до того, що і частина українців тут вороже ставиться саме до мешканців Донбасу, сприймаючи їх як ворогів, а не як українців в окупації,
– пояснив Петренко.

Крім того, потрібно розуміти, що є чимало злочинів, які можуть бути скоєні у різний спосіб. Відтак, спілкуючись із бойовиками (особливо із тими, які не приховують свого російського громадянства), варто пам’ятати, що ви спілкуєтесь із представниками країни-агресора.

Юрист-кримінолог Анна Маляр наголосила 24 каналу, що не обов’язково сидіти в окопах із бойовиками на лінії фронту, аби скоїти злочин. Може ітись і про більш тонкі процеси. "Гібридна війна тому і гібридна, що не весь її інструментарій можна трактувати законами. Інформаційна війна, яка ведеться проти України і яка створила тло для цієї війни юридично не класифікується як "війна". Це – виклик нашого часу", – уточнила вона.

Все залежить від мети, яку ставлять перед собою бойовики. Підозрюю, що їхня мета, все ж – або диверсії, або посягання на територіальну цілісність України. За такої мети будь-яка співпраця із ними є злочином. Розхитувати і провокувати ситуацію на контрольованій урядом території України – це теж може бути частиною спецоперації з підриву ситуації в Україні, або з повалення конституційного ладу – це також елемент вчинення злочину. Я би не радила з ними контактувати, оскільки це може бути лише частиною величезного ланцюга,
– сказала вона.

Читайте також: На Донбасі бойовик підірвав себе, щоб йому не допомогли українські воїни