Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Пряма трансляція на
      Останні випуски

      Парламентсько-президентська республіка: плюси, мінуси і підводні камені

      Володимир Зеленський / Сайт президента

      Рано чи пізно треба буде перестати робити вигляд, що теперішня система поділу влад працює. Ігри в поділ сфер впливу між урядом, парламентом і президентом, у які грались усі колишні президенти та парламенти, мають закінчитись.

      Нещодавно Євген Брагар, нардеп із провладної парламентської фракції, порадив пенсіонерці продати собаку елітної породи для того, щоб оплатити комунальні послуги.

      Важливо знати! Президент, Рада, Кабмін: хто за що відповідає

      Дискусія затягнулась. Одні погоджувались з тезою Брагара, що держава не має нікого рятувати, і пенсіонерці слід самостійно вирішувати свої проблеми. Інші сказали, що вона платить податки, а тому уряд має їй допомогти.

      Президент Володимир Зеленський належить до другої когорти. Він вирішив, що це саме та проблема, для вирішення якої потрібно втрутитись особисто, і доручив Кабміну розібратись із ситуацією.

      Лицарство президента в історії з бабусею переоцінити складно. Але ми живемо в парламентсько-президентській республіці, де президент офіційно може діяти лише в межах своїх повноважень. І уряд має розкіш очікувати невтручання у свою роботу та бути незалежним від президента.

      Чому Україну називають парламентсько-президентською республікою?

      Вид республіки залежить від того, хто формує і очолює уряд. Якщо міністрів призначає парламент, то і республіка парламентська. Якщо президент формує або очолює уряд, чи просто має значні повноваження у виконавчій владі (наприклад, створює міністерства), то республіка президентська. Якщо і парламент, і президент формують уряд, президент має широкі повноваження у виконавчій владі, а голова уряду не самостійний, така республіка є змішаною – як, по ідеї, у нас.

       

       

      Які є види респубілк? / Графіка Центру спільних дій

      Парламентсько-президентська республіка – одна з багатьох змішаних форм правління, де перевагу у формуванні уряду має парламент. Президент пропонує парламенту кандидата на посаду прем'єр-міністра, має широкі повноваження у виконавчій владі (наприклад, впливає на призначення урядових інституцій), та може мати у складі уряду кількох своїх міністрів.

      Змішані форми правління більш характерні для слабких демократій, у яких ще до кінця не визначились, хто має бути головним у сім'ї – парламент чи президент. Розвинуті демократичні країни здебільшого або парламентські – як Австрія чи Німеччина, або президентські, як США.

      Кожна змішана республіка має особливості. Так, в Україні Верховна Рада має визначальний вплив на формування уряду та його роботу. Зокрема:

      • призначає членів уряду, більшість яких пропонує прем'єр, і лише двох – президент;
      • за поданням прем'єра призначає голів урядових інституцій: Фонду державного майна, Антимонопольного комітету, Держкомтелерадіо та інших;
      • затверджує програму Кабміну – короткий план дій уряду на час свого призначення;
      • затверджує Державний бюджет, – кошторис діяльності уряду.

      У свою чергу президент:

      • вносить до парламенту подання про призначення прем'єра, міністра оборони та міністра зовнішніх справ;
      • призначає за поданням уряду голів місцевих державних адміністрацій – керівників місцевих органів виконавчої влади;
      • керує дипломатією та військами.

      Як на практиці працює розподіл влад

      Недоліки такого розподілу повноважень можна визначити одразу. Перше – уряд не є єдиним, бо його частинами формують прем'єр та президент. Друге – кабмін фактично усунений від двох надважливих сфер державної політики – національної безпеки і зовнішніх відносин.

      На практиці все значно гірше, бо розподіл влад працює досить умовно. Ледь не кожен орган державної влади намагається перебрати функції іншого органу або, ще гірше, ж наділити себе неконституційними чи невластивими повноваженнями. І найбільше це стосується президента.

      Цікаво: Звіт уряду: як експерти оцінюють роботу Гончарука

      Президент

      Через посаду президента країною намагаються управляти люди, яких ніхто для цього не обирав. Вони мають значний вплив, хоча формально їхні посади не надають їм жодних повноважень. Як правило, такі особи перебувають на керівних посадах в Офісі (Адміністрації) президента або є його помічниками.

      За часів колишнього президента Леоніда Кучми протягом майже трьох років главою Адміністрації президента був Віктор Медведчук. Сергій Льовочкін, Андрій Клюєв та Андрій Портнов теж очолювали цей "допоміжний орган" часів колишнього президента Віктора Януковича. Усі вони у свій час були офіційними представниками представниками колишніх президентів й виступали від їхнього імені, і досі є впливовими політиками.

      Зараз нічого не змінилось. Після президента Володимира Зеленського двома найвпливовішими людьми в України є Андрій Богдан і Андрій Єрмак, колишній і теперішній керівники Офісу президента. Андрій Богдан не боїться публічно критикувати міністрів, казати, що протести в Україні заважали переговорам в Нормандії та сваритись з колишнім секретарем РНБО. Андрій Єрмак відкрито говорить про намір скоро провести вибори на окупованих територіях, проводить співбесіди з кандидатами в Кабмін, і саме у нього адвокат президента США Рудольф Джуліані просить не чіпати київського міського голову Віталія Кличка.

      Цих людей ніхто не обирав, але їхні дії і слова впливають на долю України, посадових осіб та громадян. Вони не бояться перевиборів, дебатів чи простих людей. Єдиний, хто може на них вплинути – це президент. А їхній вплив на українську політику неможливо переоцінити.

      По-друге, всі президенти правдами і неправдами намагаються збільшити свій вплив на виконавчу владу. Колишній президент Віктор Янукович за допомогою Конституційного Суду повернув редакцію Конституції 1996 року і таким чином де-факто очолив виконавчу владу. А Петро Порошенко вирішив призначати членів НКРЕКП та інших регуляторів, хоча до них не має жодного стосунку.

      Сьогодні ж ситуація лише погіршується. У листопаді минулого року президент видав указ, яким визначив 182 завдання для уряду, хоча такого робити не може. У кінці січня цього року президент провів нараду за участі прем'єра, міністрів та головою НКРЕКП щодо тарифів на теплопостачання, хоча повноважень у цій сфері також не має жодних.

      А президент Зеленський вирішив, що призначатиме керівників регуляторів, НАБУ та ДБР. Він вніс до Верховної Ради відповідний проєкт змін до Конституції. Конституційний Суд визнав, що президент не може такого робити, бо це не його сфера повноважень. Але це не завадило президенту вже призначити тимчасово виконуючу обов'язків голови ДБР і в подальшому призначити керівника ДБР попри висновок Конституційного Суду.

      По-третє, президент завжди намагається впливати і на судову владу. Так, у свій час попередній президент Віктор Ющенко ліквідував Окружний адміністративний суд міста Києва, а потім зробив це ще раз. Віктор Янукович за свого президентства не зміг підкорити Верховний Суд, тому утворив касаційний суд, який розглядав усі справи замість Верховного. Петро Порошенко призначав генпрокурором свого кума – Юрія Луценка, для чого навіть змінили профільний закон.

      Сьогодні ж "генпрокурор – на 100% людина президента", що одразу ставить під сумнів безсторонність генеральної прокуратури. Рішенням генпрокурора Руслана Рябошапки сприяли плану президента з обміну полоненими – замінили прокурорів у справі екс-беркутівців. Сумнівно, що генеральний прокурор сам раптом вирішив втрутитись у цю справу.

      Кабінет Міністрів

      Основною проблемою виконавчої влади в Україні є надмірний вплив на неї президента. У разі сварки між прем'єром і президентом, уряд просто втратить вплив на місцеві державні адміністрації, а разом із цим значну частину виконавчої влади на місцях. Уряд стане недієздатний. Президент Зеленський своїми ініціативами хоче це лише ускладнити.

      Наприклад, Геннадій Москаль, колишній голова Закарпатської ОДА, не приховує, що не втілював у області жодних реформ, у тому числі й освітню. Якщо ж глянути на карту децентралізації за 2019 рік, то можна помітити, що у Закарпатській області за весь час було створено лише шість ОТГ, тобто реформа з децентралізації майже не здійснювалась.

      Ознайомтесь: Рада хоче знизити деякі податки: коли і як це вплине на українців

      Кабмін завжди в напрузі через наявність у своєму складі двох президентських міністрів – оборони та зовнішніх справ. Президент завжди контролює їхню роботу, призначає їм заступників та має значні повноваження у їхніх сферах. А у разі, якщо прем'єру щось не подобається, президентські міністри просто саботують свою роботу і не співпрацюють з урядом. Прем'єр звільнити їх не може.

      Тому й не дивно, що прем'єр-міністр подає заяву про відставку не до парламенту, як має робити відповідно до Конституції, а президенту. Якщо прем'єр втратить довіру Гаранта Конституції, то просто не зможе здійснювати свої повноваження.

      Верховна Рада

      Верховна Рада – єдиний законодавчий орган. Лише на парламент громадянин може впливати напряму – зверненнями, зустрічами з депутатами, протестами біля будівлі парламенту або ж голосом на виборах. При цьому, український парламент на папері є сильним, може видавати обов'язкові до виконання закони та формувати уряд.

      Найбільшою вадою парламенту у такій системі є нерозуміння власних сил і відсутність єдності. Це, напевно, проблема кожного колективного органу, де немає персональної відповідальності, і кожен при цьому намагається перетягнути покривало на себе. А тому не дивно, що у разі протистоянь з президентом парламент майже завжди програє через внутрішні конфлікти.

      Через це виникає й інша проблема – невміння контролювати роботу уряду. Саме Верховна Рада може звільнити весь уряд чи окремого міністра, і саме перед Верховною Радою має звітувати уряд кожну п'ятницю пленарного тижня. Але на практиці цей механізм працює погано, а прем'єр може просто ігнорувати питання нардепів.

      Якщо ж парламент усвідомить свою силу, а нардепи перестануть свідомо знецінювати свою роботу, ми зможемо побачити його сильні сторони: публічність, законність та можливість стримати інших. Парламент ніколи не зможе узурпувати владу, але й не дозволить це зробити іншим.

      Який вихід із ситуації?

      Вирішення проблем досить просте й складне водночас. Рано чи пізно треба буде перестати робити вигляд, що теперішня система поділу влад працює. Ігри в поділ сфер впливу між урядом, парламентом і президентом, у які грались усі колишні президенти та парламенти, мають закінчитись. Має бути чіткий розподіл повноважень, інституції мають отримати можливість діяти незалежно і публічно на благо країни. І шлях до цього – парламентська республіка.

      Перехід до парламентської республіки буде важким, оскільки потребує відповідальності як від народних депутатів, так і від громадян. Нардепи мають бути відповідальними, чесними і публічними. Але контролювати їх має саме пересічний виборець – стежити за роботою, відвідуваністю, дотриманням депутатами своїх обіцянок та й загалом бути політично активним. У разі незадовільної роботи парламенту громадяни мають критикувати парламент, протестувати і на наступних виборах підтримувати інших кандидатів.

      Натомість ми можемо отримати ефективний державний апарат, де все залежить не від волі однієї видатної особи, а від фаховних взаємозамінних людей. За бажання і надважкої роботи можна побудувати систему влади, схожу на Велику Британію чи Німеччину, де парламент контролює уряд, все є публічним.

      Більше того, сильний парламент ніколи не зможе узурпувати владу, і не дозволить цього зробити іншим. Заради такого нам варто знайти в собі сили змінити форму правління, аби хоча б знизити ймовірність революцій для скидання узурпаторів.

      Автор: Олег Савичук, аналітик Центру спільних дій

      Читайте також: Провалені обіцянки: хто з міністрів найгірше виконав поставлені завдання

      powered by lun.ua
      Пропозиції партнерів
      Коментарі