Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Право на родину: як навчитися батьківству і чому це важливо

      Як почути дитину: поради спеціалістів
      Як почути дитину: поради спеціалістів / 24 Канал

      Починаючи спільний проект з Міжнародною благодійною організацією "СОС Дитячі Містечка Україна" щодо проблем дітей-сиріт в Україні та недосконалості системи інтернатних закладів, журналісти сайту "24" мали на меті розказати суспільству про власне ці проблеми. У процесі спілкування з фахівцями ми усвідомили: половина проблем, які існують тут, дуже перегукуються із проблемами виховання дітей взагалі.

      Крім того, наше суспільство не вирішило до кінця питання освіченості батьків, нерозуміння дитячої психології та недостатньої кількості фахових спеціалістів.

      У першій частині інтерв'ю з фахівцями соціальної роботи МБО "СОС Дитячі Містечка Україна" читайте: чому психотерапевт – це як "бабай" для багатьох дорослих, як відрізняються підходи до виховання біологічних і прийомних дітей, чи варто всиновлювати дитину, якщо ваша особиста травма втрати близької людини ще не загоїлася: Прийомні родини: надія для дітей, що пережили "маленьку смерть"

      Про сексуальне насильство і його неподолані наслідки

      Світлана Тунтуєва, начальник підрозділу сімейних форм виховання Луганського обласного відділення "СОС Дитячі містечка": Ще одна проблема, з якою стикаються прийомні батьки, – це діти, постраждалі від насильства у біологічних сім'ях, і часто – сексуального. Оскільки прийомні сім'ї створюються вже через кілька років по тому, діти досягають підліткового віку, як правило, це дівчатка, і з процесами, які з ними відбуваються, прийомні батьки не знають, що робити.

      Забезпеченість кадрами у державних партнерів – дуже низька. Психологи є не на кожній території, ще й не кожен психолог здатен працювати з такою травмою як сексуальне насильство чи домагання. І батьки не знають, що з цим робити.

      Ще зіткнулися з проблемою, що прийомні батьки дітей підліткового віку навіть вимовити не можуть слово "секс" або "сексуальна поведінка". Кажуть – "ви що, будете з нами "про це" говорити? Ой, що там про це говорити? Я провокую їх на вимовляння цього слова, а вони не хочуть навіть його вимовляти.

      Тетяна Федотова, практикуючий психолог: А у багатьох дітей поведінкова реакція насправді – саме гіперсексуальність. Вони намагаються і оголюватися, і демонструвати свої "прикраси", при цьому зовсім не вміючи спілкуватися з протилежною статтю. Хто має навчити цьому – прийомні батьки. А вони часто й самі цього не знають. А іноді – й навіть про елементарні правила гігієни для дівчаток і для хлопчиків.

      Світлана Тунтуєва: Тому ми на 2018 рік запланували батьківський день, раз на два місяці. Будемо планувати тематики, які їм були б цікаві. Це будуть не просто лекції, а і якісь практичні заняття, і навіть рекреаційні. Щоб вони могли брати ресурс із цих зустрічей, бо тренінги, які ми проводили, показали, що кожен із них може бути ресурсом для іншого. У кожного є свій досвід, якісь позитивні результати. У когось – негативні, але це теж досвід, на якому можна вчитись.

      Коли дитина – "об'єкт"

      Світлана Тунтуєва: Не хочу образити державу, але у нас чомусь на державному рівні провадиться якась "каральна" соціальна робота. Якщо є проблема у біологічної родини – її треба покарати і дитину з родини забрати. Причому часто дитині навіть не повідомляють, що з нею буде. Як у випадку нашого Саші: приїхала група людей і забрала його, в чому був – гумових чоботах і светрі з дорослого плеча. Ніхто не пояснив – чому, куди і навіщо. У нас дитина сприймається як суб'єкт, "буратіно", якого вистругали і мають право розпоряджатися, як кому забажається.

      Ми всі говоримо про систему захисту прав дитини, у нас прекрасне законодавство. Але коли справа доходить до конкретної дитини – не знаю, куди діваються мізки людей, які приймають такі рішення. Хоча я з великою повагою ставлюся до своїх колег, бо теж маю досвід роботи у державній сфері. Але – забрали дитину з родини, витерли піт, влаштували в інтернат. 56 дітей на 112 спеціалістів, нагадую. Потім треба влаштувати у родину. А хто підтримує таку родину? Соціальний працівник за законодавством, якщо родина функціонує більше року, в такі сім'ї не так часто вже навідується. Але у центрів соціальних служб немає такої психолого-педагогічної служби, яка б на першому етапі надавала підтримку прийомній родині і її дітям. Виходить, що сім'я, виконуючи якусь важливу місію для дитини, себе і держави, залишається наодинці з тими проблемами, які у процесі з'являються.

      А ще ж є школа. Де так: "А, так ти з прийомної родини, сирота – на останню парту". І у дитини по досягненню 18 років уже штампів ніде ставити. І працювати з такими дітьми дуже важко. У нас був хлопець, який нам казав: "Що ви мені тут розказуєте. Я в 9 років уже курив, пробував наркотики, жив біля теплотраси і годувався картопляними шкірками зі сміття. Думаєте, у мене щось може бути гірше?".

      Наталія Литвинова, соціальний педагог, фахівець соціальної роботи: Але цей хлопець, коли ми їх возили на відпочинок у табір, побачивши на вокзалі хлопчика-жебрака, єдиний з усіх, враховуючи дорослих, віддав йому свій "тормозок" з їжею. Сказав: "Я сам такий був". Навіть попри те, що там за рогом стояли батьки цього малюка, які на ньому просто таким чином заробляли. Але ті, хто це пережив, по-іншому бачать життя.

      І додам щодо державних служб. У нас був випадок, коли у батька був намір віддати дочку після смерті дружини в інтернат. Завдяки нашому втручанню дитина залишилась у родині. Але факт: коли соціальні служби прийшли з черговим візитом його перевіряти, він сказав: "За півтора року, коли я вдівець, ви жодного разу не спитали, як я, чи важко мені. А тільки перевіряли, докоряли, засуджували. І не запропонували допомоги".

      Читайте також: Подолати совок: як не загнати родину в пастку

      Про дитячу психіку

      Світлана Тунтуєва: Ми завжди батькам кажемо, що насправді дитяча психіка дуже мудра, і діти самі демонструють, що їм потрібно. Важливо просто це побачити.

      Ми цього року готували батьківську конференцію, для батьків і дітей. Готували такі відеоісторії про дітей у нашому центрі, про те, що тут відбувалось, як вони мінялися. І для багатьох батьків це було відкриття: які, виявляється, діти у них талановиті, безпосередні, відповідальні. І це їх зближує. Батьки починають пишатися своїми дітьми.

      Ще ми готували виставку художніх робіт наших дітей у міській бібліотеці. Потім ледве забрали їх, бо відвідувачам і організаторам дуже сподобалися ті роботи авторів, яким 14-16 років, так вони майстерно і глибоко написані. А батьки потім почали розповідати своїм знайоми про цю виставку, і казати "Це моя Оля", "Це моя Женя". З гордістю. І там, де раніше вони не бачили особливих талантів у своїй дитині, тепер стало їх видно. Тому батькам кажемо: варто за дитиною спостерігати і відгукуватися на її запити і потреби. І таким чином можна змінити багато що.

      Наталія Литвинова: У нас була така історія. Недавно, дзвінок від мами. Тремтячим голосом: "Не знаю, як і розповісти… Наша Юля коня купила". А дитина збирала гроші на картку, потім нічого нікому не сказавши – купила коня. Увечері приїздить фургон і вивантажують звідти живу конячку, кажуть – забирайте. У мами істерика, у всіх істерика, Юля боїться йти додому, а кінь стоїть. Довелось говорити про відповідальність із Юлею, а з батьками – про потребу дитини в увазі. Що їй довелося купити коня, щоб ви на неї увагу звернули. Не хом'ячка і не кицьку, а коня, щоб гіперболізувати. Про прихильність Юлі до коней ми знали ще з її поїздки в табір, коли вона втікала звідти до стайні, щоб постояти біля того коника. Але ж купити коня – це сигнал, що дитина сама потребує уваги і турботи. Як тільки дитина просить котика, песика, хом'ячка – це сигнал, що чогось вона недоотримує, треба з'ясовувати – чого саме.

      Світлана Тунтуєва: Поки ще не купила коня. У нас це тепер така метафора: давайте якось вирішим питання, щоб коня не купувати.

      А щодо Юлі – вона не готова була утримувати того коня. Бо одна справа – накопичити ті 16 тисяч гривень на покупку. А коли їй розписали, скільки коштуватиме утримання і догляд тварини, то ні. Зате мама, яку ми роками до нас у центр запрошували, а вона все була зайнята, зрозуміла, що світ нікуди не зсунеться, якщо вона покине свій "пост" вдома, і прийде на консультацію. Бо її дитині це потрібно.

      Наше завдання – не конкурувати з батьками, а підтримувати родину. Ми готові підтримати. Бо все ж це держава влаштовує дітей у прийомні родини, значить – довіряє цим людям. А наше завдання – допомогти батькам, розширити їхні можливості, щоб вони могли дати більше дітям.

      Імена дітей у публікації змінені.

      Читайте також: Право на сім'ю: як Україна долає "інститут сирітства"

      Джерело: 24 Канал
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук