24 канал протягом кількох місяців збирав історії очевидців та їхніх рідних, спілкувався із дослідниками Голодомору. Усе – аби словами зафіксувати страшні факти, яку всупереч багатьом зусиллям не вдалося втопити у брехні.

Погляньте Голодомор у фото: заборонені кадри геноциду 1932 – 1933 років, яких боявся Сталін

Історії, про які не можна мовчати і які варто випитувати

У межах проєкту "Голод і мор: пам'ять поколінь" на сайті 24 каналу з 15 до 27 листопада вийшли близько 30 матеріалів про Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років. У багатьох знаходимо спільне – очевидці Голодомору, які зараз сміливо розповіли нам свої історії, раніше мовчали протягом десятиліть. Молодші покоління зазначають – інколи доводилося буквально по слову витягати від бабусь чи дідусів, аби хоч щось дізнатися про ті страшні роки.

Утім, коли російська імперська агресія знову нависла над нами, мовчати про її злочини ніяк не можна. На цьому нам зокрема наголосила сценаристка фільму про журналіста Ґарета Джонса "Ціна правди" Андреа Халупа.

Андреа Халупа
Сценаристка фільму "Ціна правди" розповіла 24 каналу про те, як створювалася ця стрічка / Колаж 24 каналу, авторка дизайну – Богдана Гілей

Теж цікаво Те, про що я дізнався, людям розповідати було неможливо, – розмова з Саніним про "Поводиря"

Кінець листопада – час, коли про Голодомор говорять особливо голосно. Не посоромтеся спитати у рідних, чи це горе торкалося вашого роду. Не посоромтеся наполягти на розповіді, якщо старші відмовчуються і загальними фразами кажуть "Так, був голод".

Під час підготовки нашого проєкту нам траплялися очевидці Голодомору, які банально не хотіли розповідати свою історію через те, що "уже колись якійсь газеті все переказували". Мовчання, приховування, недовіра – типовий відгомін жахіть, які довелося пережити. Однак, якщо не збирати по крупиці ці історії зараз – багато з важливих свідчень підуть у землю разом з тими, хто їх знає.

Актор Олександр Ігнатуша в інтерв'ю для нашого сайту навів гарну аналогію – як фронтовики уникають розмов про конкретику війни, бо страшне люди намагаються забувати, так і люди, які пережили Голодомор, відмовчуються.

Актор припускає, що багато забулось, та лишилась "загальна емоція". Вона і вплинула на подальше життя.

Звісно ж ми були привчені не викидати хліб. Це було неприпустимо, хоч лекцій нам не читали,
– пояснив актор.

Дідусь актора помер від голоду, однак так і не скорився "совітам" і не вступив у колгосп.

Олександр Ігнатуша про Голодомор
Актор Олександр Ігнатуша поділився історією своєї родини / Колаж 24 каналу, авторка дизайну – Богдана Гілей

Страх і біль, які відгукуються і нині

Коли бабця чи прабабця наступного разу "ґвалтуватиме" вас ще однією стравою зі святкового столу, задумайтеся, що могло вплинути на таку поведінку. І дивна звичка – скуповуватися на зиму, що у світі цілодобових супермаркетів є непотрібною втратою часу – теж може тягтися з часу Голодомору. Про це ми поговорили із психотерапевткою Вікторією Горбуновою.

Люди, які пережили Голодомор, з огляду на свій досвід, мають доволі стійкі переконання: "не варто йти проти влади", "діти завжди мають бути добре нагодовані", "варто насамперед дбати про добробут своєї родини",
– розповіла нам психотерапевтка Вікторія Горбунова.

Такі переконання впливають на те, як люди будують стосунки, ставляться до інших, до їжі, влади та країни, у якій живуть. Зокрема:

  • як тільки погіршується економічна ситуація – їдуть на заробітки;
  • якщо людина худне – хвилюються про її здоров'я;
  • часом загодовують дітей, роблять надмірні заготівлі їжі на зиму.

Детально Чути історії родин, – психотерапевтка про наслідки Голодомору, які маємо подолати зараз

Травма Голодомору торкнулася великої кількості українців і спровокувала зміни в суспільній свідомості та поведінці. Дослідники масових травм Брент Безо та Стефанія Меггі у 2015 році оприлюднили наукову працю, яка показала особливості поведінки та світогляду нащадків жертв Голодомору.

Вони, зокрема, такі:

  • нераціональне накопичення / зберігання надлишкових запасів їжі;
  • неспроможність позбутися непотрібних речей;
  • значне фокусування на їжі;
  • переїдання та постійне занепокоєння виживанням.

І заради справедливості варто зізнатися – ці риси справді характерні для українців.

Історії життя і смерті, які довідався 24 канал

За останніми даними науковців, під час Голодомору-геноциду загинули 10 мільйонів 500 тисяч українців. Пік Голодомору припав на весну 1933 року. Тоді від голоду щохвилини помирали 17 людей, щогодини – тисяча, щодня – майже 25 тисяч. За кожною зі смертей – жахлива історія, за кожним із врятованих – неймовірна історія порятунку.

Це знання із рубрики "Краще б цього не знати", але в текстах проєкту ми назбирали карколомні рецепти, якими рятувалися люди. Рослини, земля, птахи, риба – перемогти комуністичний режим допомагала природа. На жаль, почули ми і історії про канібалізм, замовчувати які було б просто неправильно.

Одна з таких історій Їв листя і пташенят, а мріяв про хліб: історія Антоніна Снігура, який дитиною пережив Голодомор

Дещо неймовірного з нашого проєкту

Як вже йшлося вище, загалом ми написали 27 матеріалів про Голодомор-геноцид. Ось лише декілька цікавих штрихів до полотна жахливої картини Голодомору.

  • Родина Білоусько на Київщині була досить заможною до приходу радянської влади. Згодом же, аби врятуватися, змушена була купувати за 50 грамів золота 50 грамів зерна. Такі мізерні харчі не змогли врятувати усю родину.
  • Параска Поліщук перед Голодомором збиралася вийти заміж за свого односельця Івана і навіть почала вишивати весільний рушник. Утім, він під час штучного голоду, який організувала радянська влада, не вижив. Жінка залишилася вірною коханому і до кінця життя так і не вийшла заміж та не мала дітей.
  • У селі Писарівка на Харківщині ми довідалися про дівчинку, яка тривалий час лежала живою у ямі з мерцями. Візник, який підбирав трупи, вирішив, що "вона все одно помре, а я не буду їхати через добу тут знову". Втім, крики про допомогу почули жінки, які йшли з поля, і витягли бідолашну.
  • Аліна Алієва розповідає про жахи Голодомору у соцмережі тікток. Вона зняла цілий серіал, в якому розповідає зокрема історію своєї прабабці, яку віддали у дитбудинок. Здавалося б, це занадто серйозна тема для розважливого тіктоку, однак в Аліни є ціла армія підписників, а кожне відео набирає тисячі переглядів. Левова частина її аудиторії – люди з Росії, які інколи навіть шоковані подіями Голодомору, про які, ясна річ, там не говорять.
  • Якщо ви дивилися фільм "Ціна правди", то пам'ятаєте сцену, коли журналіст Ґарет Джонс побачив вантажівку, заповнену тілами загиблих. Цю жахливу сцену на власні очі побачив дід сценаристки фільму Андреи Халупи. Про це та загалом про труднощі, з якими довелося стикнутися під час зйомок, вона розповіла нам за цим посиланням.
  • Врятуватися родині акторки Лариси Руснак допоміг далекий родич. Він влаштувався працювати охоронцем на склад, куди "активісти" скидали зібране з поля і відібране з хат зерно. Крупиці він виносив у трусах зі складу – так зміг порятувати близьких і не дуже родичів.

Більше історій перегляньте за цим посиланням.

Замість висновків

Частина моєї родини походить із Центральної України, і я точно знаю, що вони пережили Голодомор. Як саме – уже не дізнаюся, мабуть, ніколи. А все тому, що школяркою не наважилася розпитати бабусю детальніше. Вона обмовилася про "голодні роки матері і смерті її сестер", однак більше розповідати не хотіла. Зараз би я спитала її чи інших рідних і написала би історію свого роду – однак це вже, на жаль, неможливо.

Якщо ж ви хочете дізнатися більше про штучний голод, який влаштувала комуністична влада, але, як і я, вже не маєте у кого спитати про це з перших вуст, радимо відвідати Національний музей Голодомору-геноциду в Києві.

Музей Голодомору
Музей Голодомору-геноциду у Києві / Фото Валентини Поліщук, 24 канал