Є одне мистецтво, яким майстерно оволоділи досвідчені українські політики. Це мистецтво перевзуватися в повітрі. І ще — записувати собі в заслуги те, до чого не мають стосунку. Цим мистецтвом володіє багато хто, але особливої віртуозності досяг президент, використовуючи тактику "не можеш побороти — очоль". І очевидним ефектом є те, що через 5 років після Революції жоден високопосадовий корупціонер не покараний.
Читайте также: Договорняки і тиск: чому НАЗК затягує з винесенням рішень
Півтора роки тому, в жовтні 2017 року, виступаючи в ПАРЄ, президент Порошенко сказав: "Ми впровадили безпрецедентні антикорупційні механізми, які вже дають результат". Нагадаю, це було якраз тоді, коли в парламенті намагались звільнити керівництво НАБУ, САП саботував розслідування окремих резонансних справ, НАЗК готувало на замовлення Адміністрації Президента замовні висновки про перевірку декларацій, а він сам саботував подання до парламенту законопроекту про створення Антикорупційного суду.
Півтора роки потому, на початку березня 2019 року президент Петро Порошенко заявив в інтерв’ю українським телеканалам вже дещо інше: "Президент має створити всі необхідні умови і продемонструвати політичну волю. Ми маємо створити ефективну антикорупційну
інфраструктуру. Я зробив для цього більше ніж будь-який інший президент... Дайте можливість проявити їм себе"
Отже, виходить, що 5 останніх років ми з корупцією не боролись? Навіть не почали? То чим тоді весь цей час пишався президент, записуючи собі в заслугу при будь-якій нагоді? Що це за антикорупційна інфраструктура, яка все ніяк не дасть результату, якого ми очікуємо вже 5 років, чому вона ніяк його не дасть і як це виправити?
Що таке антикорупційна інфраструктура? Антикорупційною інфраструктурою називають нові органи, створені після Революції Гідності. Це НАЗК, НАБУ, САП і в перспективі — Антикорупційний суд, а також інструменти, які вони використовують, такі як е-декларування і кримінальна відповідальність за брехню в них і так зване незаконне збагачення.
НАЗК
Перше — Національне агентство із запобігання корупції або НАЗК — орган із широкими повноваженнями із формування та реалізації державної антикорупційної політики. НАЗК повинно:
- розробляти антикорупційну стратегію, затверджувати антикорупційні програми державних органів і контролювати їх виконання;
- працювати з викривачами корупції;
- перевіряти посадовців на конфлікт інтересів;
- контролювати фінансування політичних патрійі, звісно, вести реєстр декларацій і перевіряти ці декларації.
Саме ці результати перевірки по високопосадовцях НАЗК має направляти в НАБУ для розслідування.
Олександр Мангул – голова НАЗК
НАБУ
Національне антикорупційне бюро або НАБУ — правоохоронний орган, уповноважений розслідувати високопосадову і масштабну корупцію. Тобто саме НАБУ розслідують корупцію нардепів, членів Кабміну, колишніх президентів (діючий не підслідний жодному правоохоронному органу), суддів, прокурорів, керівників органів виконавчої влади і тд.
При цьому це найменший правоохоронний орган, максимальна чисельність якого обмежена 700 особами, з яких лише 250 — детективи, які безпосреедньо розслідують справи. За додержанням законів під час розслідувань детективів мають слідкувати прокурори САП.
Артем Ситник – голова НАБУ
САП
Спеціалізована антикорупційна прокуратура або САП — самостійний структурний підрозділ ГПУ, а його керівник є за посадою заступником Генпрокурора. Тобто це не окремий орган, а скоріше — автономна структура в ГПУ.
Антикорупційні прокурори беруть участь у всіх етепах розслідування, для більшості дій детективів потрібне їхнє погодження, в тому числі для направлення обвинувачення в суд, де, власне, прокурори справу і представляють.
Назар Холодницький – голова САП
Антикорупційний суд
Досі усі справи направлялись в звичайні суди, зі створенням Антикорупційного суду саме він буде розглядати справи НАБУ і САП. Цей суд зараз на етапі обрання і призначення суддів.
Взаємопов'язаність антикорупційних органів
Ця спрощена формула антикорупційної інфраструктури показує взаємопов’язаність створених органів.
Якщо випадає хоча б одна ланка — результату немає або він сильно ускладнюється і розтягується в часі. Якщо НАЗК не перевіряє декларації, НАБУ не отримує інформацію, з якою працювати. Якщо НАБУ не збиратиме якісної доказової бази, не буде з чим іти в суд. Якщо САП закриває безпідставно справи, вони ніколи не потраплять в суд. Якщо суди безпідставно затягують розгляд цих справ, або їх розглядає корупмований суддя, вироків немає. А якщо немає вироків судів, говорити хоч про якусь результативність просто неможливо.
Судову реформу ще на початку президентства оголосив своєю метою і реалізовував президент разом зі своєю адміністрацію. І саме відсутність вироків використовував його Генпрокурор Луценко, як нібито доказ поганої роботи антикорорганів, зокрема, НАБУ.
Скасування статті про незаконне збагачення
Найпростіше взаємопов’язаність процесу можна зрозуміти на прикладі незаконного збагачення, яке недавно скасували.
Для того, щоб посадовця посадити на 10 років, заборонити займати державні посади на 3 роки і конфіскувати майно:
- НАЗК мало би знайти ознаки незаконного збагачення при перевірці його декларації і направити в НАБУ;
- НАБУ — відкрити кримінальне провадження, зібрати докази того, що він не може пояснити походження статків законними джерелами;
- і разом з прокурорами САП направити до суду;
- прокурори САП — захистити справу в суді;
- а суд — винести рішення.
Однак жодного такого рішення за чотири роки винесено не було. Натомість, щойно перші справи пішли до суду, цей злочин просто скасували. Чому?
Тому що всі ці 4 роки, попри надзвичайну активність громадянського суспільства, підтримку небагатьох уповноважених Євромайданом представників у владі і безпрецедентну підтримку міжнародної спільноти, відбувалося послідовне, умисне, а іноді надзвичайно винахідливе "вибивання" цих ланок в антикорупційній інфраструктурі.
Що означає стаття про незаконне збагачення?Конституційний суд України фактично виправдав усіх підозрюваних у незаконному збагаченні чиновників тим, що скасував кримінальну статтю про незаконне збагачення. Через рішення КС, Антикорупційний суд не зможе притягнути до відповідальності чиновників і депутатів за їх електронними деклараціями.
Згідно зі статтею про незаконне збагачення, чиновники повинні були самі доказувати законність своїх доходів. Тобто, якщо чиновник не міг довести, звідки гроші – він визнавався винним і повинен був сісти до в’язниці.
Проте для правоохоронців не все втрачено, адже у Кримінальному кодексі збереглася стаття 366 про відповідальність за недостовірне декларування. Ця норма також дозволяє карати будь-якого держслужбовця і депутата, однак ефективність такого покарання набагато нижча.
Більше про це – читайте тут.
Перешкода роботі НАЗК
І ось вам приклади, що це робилося найвищим керівництвом держави, і очевидно, єдиним фронтом з уламками регіонів і представниками олігархів в парламенті.
Читайте также: НАЗК закриває очі на порушення у деклараціях ТОП-чиновників: конкретні факти
Спочатку взяли під контроль НАЗК, яке формувалось урядом на чолі ще з прем’єром Арсенієм Яценюком. Процес відбору його керівництва був боротьбою за те, хто отримає більшість в колегіальному органі: БПП і НФ. Причина — інструменти в його розпорядженні, які дозволяють використовувати орган для захисту себе і розправи над конкурентами. Зрозуміло, що робота органу з усіх напрямків була провалена, про це детальніше читайте в матеріалах експертів.
Але головне — була повністю саботована перевірка декларації. Більше того, НАЗК ще й спробувало НАБУ заблокувати розслідування НАБУ на основі цих декларацій.
Цікаво, що в цьому їх підтримали нардепи від фракції Олега Ляшка: один, Ігор Мосійчук, спробував легалізувати це через суд, другий, Ігор Попов, — через закон. Зрештою, крапки над "і" допомогла розставити викривач з НАЗК, яка вийшла із заявою про те, що орган контролюється з Адміністрації Президента через призначеного звідти Олексія Горащенкова.
Перешкода роботі НАБУ
Винахідливості способів взяти під контроль і перешкодити роботі НАБУ взагалі можна позаздрити: від лижних інструкторів в аудитори і реклами в метро, до спроб завалити нерозслідуваними "вісяками" ГПУ і блокування роботи взагалі всіх правоохоронних органів.
Особливо активно це відбуваловалось в парламенті. Де законопроекти, які так чи інакше були спрямовані на обмеження їх незалежності або спроможності розслідувати (в тому числі через спроби скасувати незаконне збагачення) подавали і представники фракцій правлячої коаліції в парламенті, БПП і НФ. Це були:
- Владислав Данилін й Олександр Кірш з "Народного фронту",
- Геннадій Чекіта й Андрій Шинькович з БПП, голови їх фракцій взагалі хотіли звільнити Директора НАБУ;
- колишній регіонал, нині позафракційний Яків Безбах разом з багаторазовим нардепом Костянтином Жеваго;
- згадані вже вище представники "Радикальної партії", які хотіли узаконити незаконні вимоги НАЗК щодо розслідувань і тд.
Перешкоди роботі САП
Потім вирішили зливати справи високопосадових корупціонерів через антикорупційних прокурорів. Керівник САП Назар Холодницький досі залишається на посаді. Навіть попри оприлюднені факти, які свідчили, що він попереджав фігурантів справ про обшуки, закликав свідків давати неправдиві свідчення і в інші подібні способи перешкоджати розслідуванню цих справ. До речі, у відкритому доступі можна побачити навіть реєстр таких злитих справ.
Читайте также: Які шалені багатства проігнорувало НАЗК у деклараціях чиновників
Навіть коли справи таки потрапляли в суди, то там і залишались роками. А створення Антикорупційного суду, фактично, блокувалось 2 роки, на цей раз безпосередньо президентом, який просто два роки не подавав відповідний законопроект в парламент, через що вже було втрачено кілька років.
Власне, одна із причин скасування незаконного збагачення саме зараз в тому, що опиратися створенню Антикорупційного суду більше не було можливості, а значить, найпростіший спосіб себе убезпечити — просто скасувати такий злочин, справи по якому він має в тому числі розглядати.
Вибори
Якщо ви дослухали до цього моменту, то розумієте, що головною причиною, чому через 5 років ми так і не побачили відчутних результатів такої ефективної боротьби з корупцією, про яку так люблять розказувати парламентська більшість і президент, є, власне вони самі і їхні союзники. Бізнесові і, що найгірше, російські інтереси вони продовжують обслуговувати, навіть незважаючи на війну, що яскраво показало нещодавнє розслідування про корупцію ставлеників президента в оборонній сфері.
Ось чому вибори, як президентські, так і парламентські, – такі важливі. І парламентські навіть важливіші ніж президентські. Бо в парламентсько-президентській республіці, якою є Україна, парламент, який призначає уряд, має більше повноважень, ніж президент.
Ми маємо почати жити за Конституцією, де у президента і парламенту є прописані чіткі повноваження. І вони мають їх виконувати лише так, як це передбачено Конституцією, а не перевищувати чи не довиконувати їх, виходячи з політичної доцільності.
Читайте также: Обіцянки на вітер: 5 кроків, які підірвали довіру до антикорупційних органів
Питання однак в тому, як сформувати цю більшість в парламенті, яка нарешті буде про-державною, без колишніх регіоналів та їх сателітів, без бізнесменів, які десятиліттями обираються до парламенту, і без представників олігархічних кланів, які знову будуть вливати мільйони в політичні проекти-одноденки. І це залежить від кожного з нас, бо це ми своїми голосами визначимо, хто отримує від нас владу на наступні 5 років. Думайте і робіть висновки. Кінець кінцем все буде добре, а якщо зараз не добре – значить це ще не кінець.