Україна гартувалася у вогні: як змінювалася армія за 30 років незалежності

В якому стані була українська армія після розпаду СРСР

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил та про створення одного з ключових відомств – Міністерства оборони України.

Також читайте Зброя Росії: чи може Україна відбити ракетний удар, як Ізраїль

6 грудня 1991 року Верховна Рада України приймає надзвичайно важливі для військового будівництва закони – "Про оборону України" і "Про Збройні Сили України". Того ж дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі Верховної Ради першим склав Міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов. 3 січня 1992 року розпочався процес приведення до добровільної присяги на вірність народові України дислокованих на українській території військ.

Директор фонду "Повернись живим", військовий експерт Тарас Чмут розповідає, що внаслідок розпаду СРСР Україна отримала одне з найбільших угрупувань військ, яке об’єднувалося в три військові округи: київський, одеський та прикарпатський. Також була велика кількість авіації.

Директор фонду "Повернись живим", військовий експерт Тарас Чмут / Фото – фейсбук Тараса Чмута

Керівник секції стратегічного моделювання Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Ігор Левченко каже, що чисельність особового складу, станом на 1991 рік, наближалася до мільйона людей з тисячами танків, бойових машин, артилерійських систем. Війська, розташовані на території України в радянський час, – це війська другого стратегічного ешелону.

Зокрема, на території України було багато боєприпасів та паливно-мастильних матеріалів. Тобто, були ті матеріальні ресурси, які мали забезпечувати не тільки війська, що розташовувалися в Україні, а й перший ешелон, який перебував на території соціалістичних країн Центрально-Східної Європи – Польщі, НДР, Угорщини, Чехословаччини, Румунії, Болгарії й т. д.

За словами Левченка, громадяни інших пострадянських Республік й ті, хто не хотів продовжувати службу в Україні, поверталися додому та їхали у Росію. До України повернулося близько 40 тисяч етнічних українців.

Всьому цьому треба було дати раду. Одразу ж виникли проблеми фінансового характеру. Ситуація з точки зору управлінсько-адміністративної була доволі важка. В той період почали визначати, а що взагалі потрібно, які Збройні сили України мають бути,
– зазначає експерт.

Тарас Чмут зазначає, що ті з’єднані частини, які базувалися в Україні, входили в один з перших ешелонів протистояння блоку НАТО. Відповідно, переозброювання відбувалося досить сучасною технікою на той час. В Радянському Союзі структура будувалася під загрози та потреба СРСР. Після його розпаду необхідно було будувати власну вертикаль та структуру в кожній країні, яка б відповідала б завданням нових незалежних держав.

Варто відзначити, що 5 грудня 1994 року Росія, а також США та Велика Британія підписали у Будапешті меморандум. Підписанти гарантували Україні цілісність, суверенітет та повагу до кордонів. Україна зобов'язувалась передати всі свої ядерні арсенали Росії.

За пострадянський період (1992 – 2012) Україна увійшла до групи провідних світових експортерів зброї, однак цей потенціал більше базувався на продажу бувших у використанні озброєнь. Так, за цей час на українських підприємствах для поставок на експорт були зроблені 285 танків і 430 БТР (маються замовлення ще на 50 танків і пару сотень БТР). А ось зі сховищ ЗС України за ті ж роки було продано за кордон 1162 танки, 1221 ББМ (БРДМ, БМП, БТР), 529 артсистем, 134 бойових літаки, 112 бойових вертольотів, значна кількість засобів ППО.

Скорочення армії та хронічне недофінансування

За словами Левченка, Україна, як незалежна держава, почала визначати власні зовнішньополітичні та національні інтереси, оцінювати загрози. Вона намагалася будувати систему оборони та розбудовувати ЗСУ в тому форматі, який би відповідав об’єктивним задачам і загрозам. Основне, що здійснювало вплив на процес реформування, який багато в чому полягав у скороченні Збройних Сил, – фінансове питання.

Це призвело до скорочення чисельності Збройних сил в подальші роки, списання надлишкового озброєння, утилізації або продажу за кордон та до серйозного реформування структури ЗСУ. З часом ми відійшли від дивізій, перейшли до бригадної структури, відійшли від військових округів, багато чого об’єднали і вийшли на Збройні сили зразка 2014 року,
– каже Тарас Чмут.

Якби одним махом, грубо кажучи, викинули понад декілька сотень тисяч професійних військових: офіцерів, прапорщиків, сержантів контрактної служби то певним чином це могло б призвести до соціального напруження в суспільстві. Тому ці скорочення відбувалися поступово,
– додає Левченко.

За його словами, Збройні сили України постійно скорочували, вони фактично ніяким чином не розвивалися. Головне питання, яке вирішувалося, – виплата заробітної плати військовим. Також треба було прогодувати тих призовників, які проходили строкову службу, тому що укомплектування Збройних сил відбувалося коштом службовців строкової служби, додає експерт. Левченко каже, що з 1991 року змінювалися і терміни – спочатку служили півтора року, потім два.

Як скорочували чисельність ЗСУ з 2003 по 2015 рік / Фото – Ukrainian Military Pages

Задачі, які ставилися перед Збройними силами

За словами військового аналітика Миколи Бєлєскова, чисельність армії виявилася надмірною, оскільки Україна не могла її фінансувати. Крім того, вона не відповідала тим завданням, які могли бути на 1990-2000 роки.

Після 1991 року, коли зникло таке поняття, як "протистояння між великими державами" і Росія була слабкою, то основні завдання, які стояли перед армією України – внутрішня нестабільність. Наприклад, ситуація з Кримом, де в 1990-ті роки був сепаратизм. Писалися сценарії на випадок, якщо буде місцеве заворушення, як застосувати тоді армію. Мова не йшла про повномасштабну війну та агресію, хоча насправді були різні сценарії,
– каже Бєлєсков.

До системного планування Україна наблизилася в 2005 – 2006 роках, коли розроблялися документи та різні сценарії реагування. Серед них був сценарій і на випадок повномасштабної війни, але він не вважався актуальним, каже експерт. Зокрема, й через те, що російська армія до початку переозброєння та модернізації не мала такого потенціалу.

Росія зараз вийшла тільки на потенціал створення повномасштабних загроз. Ті загрози, які визначалися як основні перед армією України до 2014 року – внутрішня нестабільність, тероризм, надзвичайні ситуації, бо є й інженерні частини, які можна залучати,
– додає аналітик.

Ігор Левченко зазначає, що вважалося, що в України й немає ймовірних противників, що "навколо нас знаходяться дружні країни, а максимально, що нам загрожує – локальні терористичні загрози".

Наприклад, під час чеченських війн у Російській Федерації або війни в Грузії розглядалося питання прориву якихось окремих терористичних груп з територій цих країн на територію України. В подальшому завдання полягало навіть не в тому, щоб знищити ці групи, а локалізувати район, а знищення цих груп полягало на Національну гвардію та інші структури безпеки України,
– наголошує експерт.

За словами Ігора Левченка, у 90-х роках наявність великої чисельності та техніки певним чином допомогло забезпечити безпеку країни від певних агресивних дій з боку Росії. Зокрема, у 90-х роках Москва та її прихильники намагалися розхитати ситуацію в Криму.

Ігор Левченко зазначає, що вірогідність виникнення конфлікту була дуже високою. І саме велика кількість військових угрупувань певним чином "врятувала ситуацію, тому що крім дій невеликої кількості СБУ, які певним чином локалізували основних проросійських активістів у Криму, було введено на територію Криму близько 60 тисяч військ". Переважно це були підрозділи Національної гвардії, яка була створена в 90-х роках. Туди працевлаштували і велику кількість військовослужбовців.

Вона була підпорядкована президенту, а згодом її розформували. Однак, у Криму вона зіграла позитивну роль,
– додає експерт.

Україна та РФ 9 червня 1995 року підписали угоду про поділ Чорноморського флоту колишнього СРСР. Таким чином, з 68 бойових кораблів 1-3 рангу, Російська Федерація отримала 50 кораблів, зокрема усі кораблі 1 класу, більшість боєздатних кораблів 2-3 рангу, які за технічним станом та роками будови були кращими за кораблі, які отримала Україна. Натомість, у склад ВМС України ввійшло 18 кораблів, які в більшості за технічним станом і строками служби підлягали списанню і виключенню з бойового складу флоту.

Боротьба за Тузлу

Наприкінці 2003 року між Україною та Російською Федерацією надзвичайно загострилися взаємини, що загрожували перевтілитися у збройний конфлікт, а епіцентром і гарячою точкою цих ускладнень став острів Коса Тузла.

Тарас Чмут каже, що під час інциденту навколо Тузли Україна протидіяла Росії, в тому числі з готовністю застосувати зброю. Це призвело до того, що Москва не отримала того, що хотіла.

Українська сторона направила ноту протесту в МЗС Росії і стягнула до Тузли додаткові сили. На острові розмістили посилений контингент прикордонників, переобладнали прикордонний пост і почали термінове спорудження прикордонної застави. До місця конфлікту привели кораблі і катери українських військово-морських сил.

Громадський протест в Києві проти спроби анексії Тузли у 2003 році / Фото ЕРА

Десять років потому Росія розпочне війну проти України, першою фазою якої стане встановлення контролю над Керченською протокою, захоплення Тузли, окупація Керченського й Кримського півостровів та, в підсумку, анексія АР Крим.

Конфлікт же навколо острова Коса Тузла був лише складовою багаторічної геостратегічної операції Російської Федерації щодо оволодіння акваторією Азовського моря.

Президентство Ющенка та курс на НАТО

Ігор Левченко каже, що до того часу, як президентом став Віктор Ющенко, тенденція в армії була одна – хронічне недофінансування, відсутність зразків нової техніки, розпродаж військового майна, озброєння, активна торгівля в треті країни тим, що залишилося в спадок від СРСР.

Коли президентом стає Ющенко, тоді більш реально перший раз висувається гасло про членство в НАТО. У керівних документах чітко визначається, що ЗСУ готуються до членства. Міністром оборони стає Анатолій Гриценко, який більш-менш ефективно починає втілювати цю концепцію,
– каже експерт.

Ставилася пряма задача – перехід на стандарти НАТО. З 2005 по 2009 рік в Україні відбувається економічний розвиток й на оборону почали виділяти більше коштів. Зокрема, почали впроваджувати такий інститут як рядовий сержантський склад контрактної служби нової якості. Тобто почали створювати повністю контрактні підрозділи та частини.

Крім того, виділялися кошти на проведення науково-дослідних робіт та розробку нових зразків та озброєння техніки. За словами Ігора Левченка, більшість тих зразків озброєння техніки, які є зараз, а саме крилата ракета "Нептун", ракетний комплекс "Сапсан", протитанкові комплекси, бойові машини "Дозор" та "Козак" – це розробки, які починали розробляти за часів Ющенка.

Військовий аналітик Микола Бєлєсков зазначає, що під кінець правління Кучми і до кінця 2008 року була найбільш системна спроба навести порядок у ЗСУ. Зокрема, був проведений перший оборонний огляд за стандартами НАТО. Армія була поділена на сили швидкого реагування та сили підсилення.

Військовий аналітик Микола Бєлєсков / Фото – Радіо Свобода

Сил швидкого реагування було не так багато, каже експерт, але вони були в постійній бойовій готовності, зокрема, для миротворчих операцій. За Ющенка також було збільшено фінансування, почали проводити щорічні масштабні тематичні навчання у різних напрямках: в повітряних силах, силах забезпечення, сухопутних військах.

Була зроблена спроба визначити сценарії і подивитися, які комплекти для цього потрібні. Але все це робилося в умовах хронічного недофінансування, особливо до 2014 року. Це була така собі "зупинка деградації", але розвитку не було. На розвиток не вдалося вийти, але справді за Гриценка, спираючись на перший оборонний огляд, була перша системна спроба щось робити, як це відбувається в країнах НАТО,
– додав аналітик.

Директор фонду "Повернись живим", військовий експерт Тарас Чмут каже, що правління Ющенка також запам'яталося стрімким скороченням сил та виведенням миротворчих військ з Іраку.

За часів Ющенка також відбулася утилізація стратегічних бомбардувальників. Крім того, суттєво трансформувалися органи військового управління, зменшилася кількість бойових частин, озброєння та техніки. У 2008 – 2009 році відбувається економічна криза, яка відобразилася і на ЗСУ в скороченні фінансування.

Позаблоковий статус

Після того, як до влади прийшов Віктор Янукович, він офіційно відмовився від членства в НАТО. Однак, від програм скорочення Збройних сил України не відмовився. Їх скорочують до близько 100 тисяч військовослужбовців. Ігор Левченко каже, що з цієї кількості 10 тисяч – цивільні, яких не можна відносити до бойового складу, бо це люди, які виконували чисто цивільні функції.

Хоча всі експерти тоді прямим текстом казали, що "якщо ми відмовляємося від членства в НАТО й стаємо позаблоковими, то тоді чисельність ЗСУ треба терміново збільшувати, тому що потреби оборони в умовах відсутності політичних військових союзів потребує більше людських та матеріальних ресурсів",
– каже Ігор Левченко.

За його словами, для забезпечення нормальної оборони України в мирному часі треба разом з іншими військовими структурами близько 400 тисяч військовослужбовців. Крім збереження руху на подальше скорочення Збройних сил, було прийнято низку інших кроків, які можна вважати спеціально спрямованими на руйнування оборони України, додає експерт.

За абсолютно незадовільним рівнем фінансування проводилося подальше скорочення, виведення окремих зразків озброєння та військової техніки, зняття її з озброєння, зокрема, зенітно-ракетних комплексів, які могли ще виконувати свої функції. Частина з них після 2014 року була повернута до структури сил та поставлена на бойове чергування,
– додає Левченко.