Актори та шоумени в політиці: які шанси на успіх?

Читайте також: Хто потрапив у топ-5 кандидатів президентських виборів 2019

Які шанси на успіх у політиці в співаків, акторів і шоуменів, – далі в матеріалі 24 каналу.

Підтримка представників шоу-бізнесу – протестне голосування

На переконання фахівців, бажання українців підтримати на президентських виборах людину – не політика – декларування протесту щодо діючого правлячого класу, політичної еліти, що одні й ті самі прізвища фігурують у виборчих бюлетенях десятиліттями. За словами політолога Петра Олещука, саме тому наразі в керівника студії "Квартал 95" Володимира Зеленського, згідно опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, такий високий рівень популярності – 14,6% серед тих, хто визначився. Другий після Юлії Тимошенко, у якої 21,2% підтримки.

А в другому турі Зеленський може перемогти і Юлію Тимошенко (23% проти 22%), і Петра Порошенка – 27,8% проти 22,2%. Вакарчук однозначно виграє в Порошенка: 24% проти 11%.

Зеленський виконує функцію мобілізації в політиці для участі в ній тих громадян, хто скептично налаштований. І це важливо. В суспільстві дуже сильні настрої щодо того, що не треба брати участь у виборах, оскільки всі політики – однакові– зауважує політолог Петро Олещук.

Не Рейганом єдиним

Як писав раніше сайт 24 каналу в статті "Актори та шоумени в політиці: феномен чи закономірність?", у світі є достатньо прикладів успішної політичної кар’єри акторів, шоуменів і коміків. Зокрема, президент США Рональд Рейган. Наразі така тенденція властива особливо Європі, де також зростає недовіра громадян до діючих політиків. Приміром, нинішній прем’єр Словенії Мар'ян Шарец – у минулому відомий комік.

Втім, на Заході, де закон – понад усе, стати ефективним управлінцем складно, але, в той же час, і шансів більше. Хоча також є неоднозначні випадки. Нинішнього президента США Дональда Трампа, з одного боку, можна вважати людиною не з системи, яка кинула виклик традиційній американській бюрократії. З іншого, століттями відпрацьована американська законодавча система стримувань і противаг не дозволяє Трампу робити необачні і авторитарні кроки.

В Україні багато хто з шоу-бізнесу або спорту намагався піти в політику, але або довго не протрималися, або почали виконувати функцію статиста на голосуваннях у Верховній Раді.

Святослав Вакарчук, співак

Святослав Вакарчук пішов із Ради, "щоб залишитися собою". Лідер гурту "Океан Ельзи" в 2007 році став депутатом Верховної Ради від блоку тодішнього президента Ющенка "Наша Україна – Народна самооборона". До цього співак виступав на концертах на підтримку Віктора Ющенка та брав активну участь у Помаранчевій революції.

В парламенті Вакарчук був членом комітету з питань свободи слова та інформації й членом груп з міжпарламентських зв'язків. За перший і єдиний рік роботи Вакарчук виступив у парламенті п'ять разів. Не подавав законопроектів. У 2008 році співак добровільно склав депутатські повноваження і пояснив це рішення тим, що "не хотів втратити себе".

В 2014 році Вакарчук активно брав участь у Революції гідності. Ще рік тому лідер "Океану Ельзи" був третім у президентських рейтингах. Наразі його показники значно нижчі – трохи більше 4%. На думку експертів, прихильники Вакарчука втомилися чекати, коли співак визначиться зі своєю участю у виборах президента.

Руслана Лижичко, співак

Переможниця Євробачення-2004 Руслана в 2006 році була обрана народним депутатом від блоку Ющенка "Наша Україна". Очолювала підкомітет з питань інформаційного забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції Комітету з питань європейської інтеграції. У 2007 році Руслана склала депутатські повноваження.

Як пояснила співачка, вона відчула, що навколо відбувається лише клоунада і цирк, тому перестала ходити в парламент.

Злата Огнєвич, співачка

Співачка Злата Огнєвіч, яка здобула третє місце на Євробаченні в 2013 році, вже в 2014-му стала народним депутатом від фракції "Радикальної партії" Олега Ляшка. Очолювала підкомітет з питань творчої діяльності, мистецтв, культурно-просвітницької політики Комітету з питань культури і духовності. До речі, не голосувала за законопроект, що накладав обмеження на право трансляції російських кінофільмів та законопроект про обов'язкове володіння держслужбовцями українською мовою.

10 листопада 2015 року Злата Огнєвич склала депутатські повноваження. За її словами, в парламенті створюються непопулярні лобістські законопроекти, ведеться політична війна одного політичного угрупування проти іншого, а культура нікого не цікавить.

Денис Силантьєв, плавець

Призер літніх Олімпійських ігор-2000, чемпіон світу та Європи з плавання. В 2014 році став народним депутатом за списками "Радикальної партії" Олега Ляшка. На відміну від Злати Огнєвич, не йде з парламенту і займається законодавчою діяльністю.

Але здебільшого є одним з авторів того чи іншого законопроекту. Причому в найрізноманітніших сферах: від гуманітарної – до безпекової і фінансової. Не виключено, що участь Силантьєва в розробці законопроектів символічна. Хоча активніше Силантьєв ходить по ефірах і займається медійно-піарною активністю партії Ляшка.

Олександр Волков, баскетболіст

Радянський і український баскетболіст російського походження. Політик, народний депутат України від Партії регіонів. Запам’ятався тим, що блокував регулярно трибуну Верховної Ради під час важливих голосувань.

Зеленський – не Вакарчук

Експерти зауважують: ми мало знаємо про Зеленського як потенційного політика. Ще менше про його команду, погляди, ідеологію, позицію щодо важливих питань. Втім, як зауважує Олещук, Зеленський – не просто комік. Він уже давно – організатор. Бізнесмен у шоубізі, який побудував ефективну бізнес-модель.

Зеленський – не Вакарчук. Поки не можна говорити про ефективність Зеленського як політика, але з Вакарчуком вони різні. Вакарчук за своїм психотипом має претензію на статус морального авторитета, відстороненого від процесу. А Зеленський – людина дії, він більшою мірою орієнтований на досягнення результату. І він відрізняється від інших представників шоубізу. Зеленський не стільки представник шоубізу, скільки бізнесмен. І в політиці поводитиметься інакше, ніж інші представники шоубізу– наголошує Петро Олещук.

Політолог наголошує: навички в політиці специфічні і їх треба набувати на практиці.

Слід зазначити, що згаданих вище українських зірок включали до партійних списків радше для привернення уваги до тієї чи іншої політичної сили, тож на їхню ефективність у політиці особливо ніхто не розраховував. А ось із висуванням у президенти ситуація трохи інша – тут відповідальність більш персоналізована і за сусідами у списку не заховаєшся. Крім того, якщо депутати швидше "заручники" системи і, розчарувавшись у політиці, не мають іншого вибору, як просто піти, то президент може змінювати правила гри.

Щоправда, застерігає голова Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко, у разі перемоги на виборах президента Зеленського або Вакарчука – людини не з політики – старі політичні еліти разом з олігархами можуть підстрахуватися – провести конституційну реформу, запровадити парламентську республіку, щоб обмежити вплив такого глави держави.

Тож випробування на президента "не з політики" чекають неабиякі.