Поразка, про яку Путін дізнається від ФСБ

Його найстрашніший сон, тема його найбільшої параної: російські громадяни у військовій формі та зі зброєю в руках, що просуваються в напрямку Москви, ще й під час фінального тижня так званих "президентських виборів".

Читайте також На помилках попередників не вчиться: як Папа повністю ігнорує історію

Операція росіян на кордоні насамперед – психологічна

Скільки б Путін не мав планів "Б" з приводу всіх можливих негативних для нього сценаріїв, одна справа – читати про них у кремлівському кабінеті в папці, котру принесли з ФСБ. Зовсім інша справа – хаотично схвалювати рішення про реагування на загрозливу ситуацію, яка реально схожа на те, чого ти люто боявся всі ці роки.

Легіон "Свобода Росії", Російський Добровольчий Корпус та батальйон "Сибір" хоч і тримають в руках зброю, хоч і мають у своєму розпорядженні броньовану техніку, хоч і наносять постріли проти путінської армії – насправді вони здійснюють насамперед психологічну операцію.

Вони показують росіянам, що перемогти путінський режим цілком можливо – інакше навряд чи ризикували б життям заради місії, в котру самі не вірять. А самого Путіна вони вводять в параноїдальний ступор, коли він через свій страх стає неприємним навіть для найближчого оточення, котре, своєю чергою, має будувати свої власні плани для подальших сценаріїв розвитку ситуації

І це – подекуди навіть важливіше, ніж та кількість населених пунктів, які зможуть зайняти бійці цих легіонів. Починається серйозна війна за думки та політичні почуття росіян. Політичні розділення існують не лише в російському суспільстві – навіть службовці ФСБ мають подекуди діаметрально різні політичні погляди. А тому це дуже перспективна психологічна війна.

Що нам дають події у Росії 12 березня?

Доки в соціальних мережах помітні сліди ейфорії від подій 12 березня, прагматично оцінімо, що ми отримаємо в результаті цієї операції російських антипутінських батальйонів.

По-перше, вони відвертають путінську армію від України. Захист російської території – точно в набагато більшому пріоритеті в Кремлі, аніж захист окупованих територій України від контрнаступу ЗСУ. Відтепер Путін муситиме концентрувати в західному та південних регіонах Росії набагато більше військового персоналу та зброї, адже, вочевидь, спроби перенести війну на російську суверенну територію не припиняться.

По-друге, це – важливий та помітний приклад того, що проти Путіна можна і варто ескалювати, а не безкінечно боятися його ядерної відповіді. Втрачаючи можливість шантажувати ядерним вибухом, Путін просто припиняє розуміти, як йому діяти на нинішньому етапі війни. А ця війна для нього має ще й такий вимір, як стратегічне протистояння із Заходом, де, своєю чергою, відбуваються зараз величезні навчання НАТО, розширеного на дві нові країни (Фінляндія, Швеція).

Цікаво Просто бізнес або чому Disney вирізав перемогу України на "Оскарі"

По-третє, ця операція – найкращий соціологічний метод для використання в Росії з метою розуміння суспільних настроїв. Оцінка дій антипутінських батальйонів підкреслить політичну ідентичність тих росіян, яким не подобається влада Путіна, й допоможе їм виплекати окрім політичної ідентичності ще й внутрішню солідарність.

Можна в загальних рисах недолюблювати Путіна, критикувати його – однак підтримка антипутінських батальйонів є кроком далі, наступною стадією невдоволення, коли ти починаєш готуватися до того, що режим може бути змінено, а то ще й брати в цьому участь.

Однак тут і виникає перша велика проблема – антипутінська солідарність в Росії нині в дефіциті. Станом на написання цього тексту Юлія Навальна, нова лідерка російської опозиції, жодним чином не відреагувала на ці події, хоча мала для цього вдосталь часу. Навіть якщо вона пізніше й зробить якийсь коментар на своїй сторінці у соцмережі Х, то вже зрозуміло, що натурального, емоційного інстинкту підтримувати антипутінські батальйони в неї немає. А мав би бути.

Тим самим політична вартість Навальної девальвує в очах Заходу, де вона відтепер стає очільницею "вегетаріанського" крила протикремлівської опозиції, що продовжує вірити в ненасильницькі методи в дусі Махатми Ґанді. Хоч і має можливість підтримати більш радикальну, а тому й більш ефективну збройну боротьбу. Це той випадок, коли офісний опозиціонер боїться війни як такої більше, аніж Путіна.

Путін був готовий

Ймовірно, військова розвідка Росії – ГРУ – таки мала уявлення, що наступ антипутінських батальйонів може відбутися. Саме тому попереджений розвідкою Путін нещодавно своїм указом відновив два нові військові округи – Московський та Ленінградський. Вони припинили своє існування у 2010 році, в період потеплішання відносин із США за лінією Дмітрій Медведєв – Барак Обама.

Спершу загальна думка була, що Московський округ буде базою для інвазії в Україну, а Ленінградський – для провокацій на кордонах Північної Європи. Але я тепер думаю, що Путін їх створив для внутрішніх потреб. Він серйозно остерігається внутрішнього бунту (на кшталт пригожинського або подій 12 березня), тому хоче тримати лояльні й добре треновані війська якомога ближче до двох головних міст, а також необхідні збройні засоби та протиповітряну оборону. Не здивуюся, якщо Путін наказав своїм генералам відбити в ЗСУ бодай одну вогневу систему HIMARS або Patriot для свого особистого захисту.

До теми Окупанти обрали місто, яке намагатимуться захопити після виборів Путіна

У військовій історії Росії є приклад "Жуковської мобілізації", яку можуть взяти на озброєння антипутінські легіони. Керуючи московською битвою в 1941 – 1942 роках, генерал Георгій Жуков отримав наказ від Йосипа Сталіна забирати до військової служби всіх чоловіків у тих населених пунктах, через які проходять батальйони Жукова. Мабуть, про мобілізацію додаткових сил думають і учасники сьогоднішньої операції на території Росії. Не варто думати, що зовсім ніхто в Росії не готовий взятися за зброю для боротьби проти Путіна.

Папка, яку Путін не зможе ігнорувати

Чи варто вірити в переможний успіх такої боротьби? Вірити варто, але треба розуміти, що вона вкрай важка.

Навіть таліби, воюючи проти американської армії в Афганістані, щороку поповнювали свій арсенал, хоча не мали тих ресурсів, що їх має російська економіка. Після кожного чергового врожаю маку, який є основою для виготовлення опіатних наркотичних речовин, на стороні талібів раптово опинялася нова порція озброєння, проти якого навіть американцям воювалося важко. Тим більше готовий до тривалої війни Путін, плануючи цілий спектр реформ для потреб воєнної економіки та маючи стільки оборонних заводів.

Зауважте Проблема з постачанням Taurus набагато ширша, аніж думають

Тому стрімкі, рішучі дії можуть виявитися ефективнішою зброєю, ніж планування затяжної конвенційної війни. Ефект стратегічної несподіванки, руйнування кремлівських планів та сценаріїв, поширення страху в середовищі кремлівських політичних еліт – це насправді теж дуже міцна, потужна зброя.

З історії ми знаємо, що Росія здатна мати громадянські війни – досить непримиренні, складні, рішучі. Це знає і Путін, звичайно ж. Якщо в Росії лише почне розгортатися громадянська війна, тобто події 12 березня матимуть продовження – це й буде поразкою Путіна, яку він не зможе не помітити. Він може ігнорувати новини з українських фронтів, подекуди навіть не читаючи їх зайвий раз. Але Путін не може ігнорувати папку зі звітом від ФСБ, яку він щодня отримує у своєму кабінеті, і в якій йдеться про безпекову ситуацію всередині самої Росії. В цій папці він і зможе розгледіти обриси своєї поразки.

Під час війни за незалежність США, мери американських міст часом вводили правило, за яким будь-хто, хто є тверезим ввечері після перемоги американської армії, вважатиметься зрадником. Але нам зараз про інше. Є традиційне українське формулювання з приводу будь-яких подій, що відбуваються на нашу користь – "стриманий оптимізм". 12 березня Путін зазнав чергової поразки – і це наш оптимізм. Але боротьба проти нього не стала легшою, вона залишається важкою – тому будьмо стриманими.