Про історію "Щедрика" – неймовірне аранжування Леонтовичем фольклорної пісні, успіхи композиції на концертах капели та про її трансформацію у Carol of the Bells, – читайте у матеріалі в межах проєкту сайту 24 каналу "Українське Різдво".

Читайте також Кутя, колядки, вертеп і напій Маннергейма: різдвяні традиції українців США і Канади

13 грудня 1877 року, село Монастирок (сучасна Вінниччина) – на світ з'являється Микола Леонтович. Через кілька десятків років він стане композитором, адаптовуватиме українські народні пісні до хорового співу та робитиме це без перебільшення геніально.

У його родині – священники та музиканти. Юний Леонтович спершу теж подумує над священичою дорогою – вступає в училище, а згодом у Подільську духовну семінарію у Кам'янці-Подільському. Там освоює музичне мистецтво – гру на інструментах, диригування. Однак згодом вирішує вчителювати. Навчає співу та керує хором у духовному училищі.

Матеріалів для хористів бракує, тому Леонтович береться обробляти народні пісні. Попри відсутність спеціалізованої музичної освіти, досягає у цьому справжніх висот. Роками він бере уроки у відомого музиканта Болеслава Яворського.


Вигляд Подільської духовної семінарії наприкінці 19 століття / Фото kampod.at.ua

1904 рік – Леонтович віднаходить текст щедрівки, створеної ще у дохристиянські часи, коли Новий рік святкували 1 березня.

"Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати.
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару", – співається у ній.

Сучасники Леонтовича розповідають, що за "Щедрика" він береться, намагаючись відродити фольклор у межах уроків з Яворським. Аби з кількох нот, які постійно повторюються, зробити справжній шедевр, композитору потрібні роки. Леонтович щоразу щось змінює, править, шукаючи ідеальний "рецепт" свого "Щедрика". У результаті пише аж 5 варіантів твору.

1916 рік – хор Київського університету вперше виконує "Щедрика", пісня одразу ж стає музичною сенсацією.

1918 рік – Українська Народна Республіка проголошує незалежність.

У той час Симон Петлюра намагається презентувати Україну за кордоном, показати її унікальність та самобутність, домогтися міжнародного визнання України, борючись вже тоді з російською пропагандою. Саме для цього Олександр Кошиць разом з Українською республіканською капелою рушає у турне Європою та США.

На цю ідею Петлюру надихає творчість Леонтовича. Почувши на концерті його композицію "Легенда", він вирішує показати музичні скарби України світу.

Лютий 1919 року, Київ – за день до більшовицької окупації міста капелу евакуйовують до Кам'янця-Подільського, туди вирушає третина набраного колективу.

Березень 1919, Кам'янець-Подільський – остаточно сформувавши склад, вивчивши репертуар, хористи через Станіславів (сучасний Івано-Франківськ) відправляються в Європу.


Капела у Станіславові перед від'їздом за кордон (перша світлина хору) / ЦДАВО України

Травень 1919 року, Прага. Першою під чари "Щедрика" потрапляє Прага, саме звідти стартує світове турне капели. А далі композиція підкоряє серця слухачів всієї Європи. Вона стає справжньою візитівкою України.


Українська республіканська капела у Празі, 1919 рік / ЦДАВО України

1922 рік – хор Кошиця звучить у Карнеґі-Гол у Нью-Йорку. Виступити там – це наче отримати нагороду – вже визнання.

1919 – 1924 роки – капела дає концерти в майже 20 країнах світу: Чехословаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Нідерландах, Бельгії, Великій Британії, Польщі, Німеччині, Іспанії, США, Канаді, Мексиці, Аргентині, Уругваю, Бразилії та Кубі. З успіхом у майже 200 містах проходять 600 виступів.

Королеви, президенти, міністри, дипломати, композитори й диригенти – всі слухають українську пісню із захопленням.


Українські хористи у Мехіко, 1922 рік / Фото Ukrainian History and Education Center

Усі ці роки шпальти рясніють рецензіями на "Щедрик". Критики не скупляться на похвалу, засвідчуючи тріумф української пісні та велич культури загалом.

Успіх, аплодисменти, радість, гордість, визнання по всьому світу… Та темна пелена огортає Україну.

Трохи раніше. У 1921 році Європа та США не визнають незалежність України, хоча й захоплюються музикою. Більшовицька Росія остаточно окуповує Українську Народну Республіку. Історія покаже, що це триватиме довгих 70 років – до моменту, коли у 1991 році Україні вдасться вислизнути з лап Радянського Союзу.

А далі все стандартно та до болю передбачувано – спроби СРСР знищити все українське, ну або принаймні заховати глибоко у спогадах людей, перекручування фактів, аби ніхто й не згадував про українську державність.

Того року в січні більшовицький агент убиває композитора Миколу Леонтовича, а українців багато років переконують, що жорстоке вбивство було лише "випадковістю". У травні 1926 року в Парижі ленінський режим позбавляє життя і Симона Петлюру.

1936 рік, США – "Щедрик" стає Carol of the Bells. Американський автор музики та текстів, диригент, аранжувальник українського походження Пітер Вільговський створює для симфонічного оркестру радіо NBC англійську версію пісні.

Навряд чи дослівний переклад твору був би зрозумілий американцям, тому Вільговський змінює текст. Він розповідає, що композиція нагадує йому дзвоники, тому вони посідають центральне місце у пісні.

Дзвоників дзвін
Всім розповів:
Радісний час,
Свято у нас!
Тут вже Різдво,
Сміх принесло
Для молодих
І для старих, – йдеться у колядці.

Твір публікують у музичному видавництві Carl Fischer, автором музики вказують Миколу Леонтовича.

З роки до того, 1933 – диригент та вчитель музики Макс Крон випускає у світ The Bluebirds – пісню на мелодію "Щедрика" з текстом, який максимально близький до оригінального українського. Адже bluebird – пташка, дуже схожа на ластівку. Хоча композиція виходить раніше від Carol of the Bells, проте не стає такою популярною.

2015 рік – українсько-американський бандурист Марко Фаріон вперше публікує у мережі перший запис "Щедрика", який датується 1922 роком.

Перший запис "Щедрика": дивіться відео

Наразі відомо про понад 1 000 варіантів пісні. Її виконують різними мовами, на різних інструментах та у різних стилях. Carol of the Bells, в основі якої "Щедрик", звучить у десятках фільмів та серіалів: "Сам удома", "Міцний горішок 2", "Гаррі Поттер", "Південний парк", "Сімпсони", "Менталіст"; "Сімейка Адамсів", а також у рекламах.

Carol of the Bells ("Щедрик") у виконанні Pentatonix: дивіться відео

"Щедрик" у виконанні Кеті Мелуа: дивіться відео

Carol of the Bells ("Щедрик") у виконанні гурту The Piano Guys: дивіться відео

"Щедрик" у виконанні гурту ROCK-H: дивіться відео

"Щедрик" у виконанні Олі Цивінди, жестова мова – Ніка Прохорчук: дивіться відео

Виконання "Щедрика" на найвищій телевізійній вежі Канади: дивіться відео

"Щедрик" у резиденції британських монархів: дивіться відео

Зверніть увагу Радість бути поруч з рідними: затишні різдвяні традиції журналістів 24 каналу

Тіна Пересунько – людина, яка робить величезний вклад у популяризацію "Щедрика", яка відкрила (і продовжує це робити) Україні і світу багато нових фактів про цей без перебільшення хіт.

А почалося все з дослідження культурної дипломатії української держави Симона Петлюри. За фахом Тіна Пересунько – маркетологиня у галузі культури. Однак давно цікавилася темою промоції української культури в Україні й за кордоном. Про свій шлях до "Щедрика" та подальше його дослідження розповіла 24 каналу.

Шлях від дослідження культурної дипломатії до "Щедрика"

Ключовим моментом, який дав поштовх для дослідження "Щедрика", став 2015 рік – тоді у Києві почали проводити форуми культурної дипломатії як спосіб протидії гібридній війні та російській пропаганді.

Але у більшості меседжів йшлося про те, що Україна має дослідити досвід інших країн – Франції, США,
– зазначила дослідниця.

Вона тоді працювала над дисертацією і провадила дослідження української дипломатії. Тому вирішила на протиставлення тезам про відставання України на 100 років від світу в дипломатії зробити дослідження доби УНР, базуючись на історії світових гастролей хору Кошиця.

"У 2016 році я зробила перші публікації, попрацювавши з архівом Української республіканської капели, який зберігається у Києві у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління", – пояснила Тіна Пересунько.

Тоді її дослідження базувалося не стільки на "Щедрику", скільки на тому, що не у 2015 році в Україні зародилася політика культурної дипломатії, вона була й за доби УНР.

Однак глибше пірнувши у тему, вивчаючи архівні документи, дослідниця побачила величезну кількість рецензій європейської преси про український "Щедрик", відгуки мовою оригіналу – англійською, німецькою, французькою, польською, іспанською.

Я прочитала рукописи неопублікованих спогадів співаків хору, опубліковані й частину неопублікованих спогадів Кошиця. Скрізь відзначалося, що хітом українських концертів в Європі були всі пісні Леонтовича, зокрема "Щедрик",
– поділилася науковиця.

Так її дослідження на тему культурної дипломатії УНР знайшло свій центр, ним став "Щедрик".

Це, на думку дослідниці, був виправданий маневр: "Бо, на жаль, в українському суспільстві так є, що якими б гідними не були історичні діячі, але без прив'язки до брендових явищ, ці діячі нам не дуже заходять".

Науковиця переконана, що якби не було Carol of the Bells, визнаної версії "Щедрика", то не було б і належного пошанування і Леонтовича, і його твору.

"Фактично моя історія "Щедрика" розпочалася з боротьби за національну спадщину", – підсумувала Пересунько.

Захоплення від тисяч рецензій з усього світу

Найбільш приємно при дослідженні теми "Щедрика" Тіну Пересунько вразили відгуки світової преси, музичних критиків як Європи, так і Америки.

Це колосальна кількість відгуків. Я, фактично рахуючи кожну публікацію і рецензію, можу сказати, що їх у період 1919 – 1924 років вийшло приблизно 3 000 у 17 країнах світу,
– зазначила дослідниця.

У 1929 році у Парижі Кошиць видав книжку, де ці рецензії були опубліковані у дуже скороченому вигляді, ще й лише невелика їхня частина. А понад 2 500 рецензій досі залишаються неопублікованими.

"І коли я їх бачила в оригіналі, то була глибоко вражена, як так сталося, що протягом 100 років ці відгуки і свідчення престижу українського музичного мистецтва у світі залишалися без уваги української науки, громадськості і політикуму", – додала науковиця.

Відкриттям для неї стали як мистецький резонанс, так й інституційна історія України. Адже понад 100 років тому країна вже мала свою державність. "А гастролі були успішною політикою культурної дипломатії. Це був приклад протидії російській пропаганді", – звернула увагу Тіна Пересунько.


Рецензії на американську прем'єру "Щедрика" / Альбом з архіву Нью-Йоркської публічної бібліотеки
(Фото Тіни Пересунько)

2022 рік – нагода розповісти українцям й американцям про "Щедрика"

У жовтні 2022 року відзначатимуть 100-річчя прем'єри "Щедрика" у США. З цієї нагоди заплановані багато заходів – як розважальних, так і просвітницьких, зокрема, концерти, виставки.

Цей проєкт є як ніколи актуальним. Аби відродити інституційну пам'ять, нагадати, що українська музика здобула авторитет і захоплення західної аудиторії,
– наголосила Тіна Пересунько.

Вона переконана, що це чудова нагода для поглиблення культурної співпраці США й України на підставі реальної спадщини. Також дослідниця сподівається, що тепер у різдвяних матеріалах розповідатимуть ширшу і глибшу історію "Щедрика".

А ще вона ініціюватиме, аби у Нью-Йорку з'явилася вулиця імені Леонтовича – автора популярного і впізнаваного у США різдвяного хіта.

Радимо ознайомитися За коляду відправляли у карцер: як українці святкували Різдво за часів радянської влади

Анатолій Паладійчук родом з Кам'янця-Подільського, що на Хмельниччині. Він – заступник голови міської організації "Просвіта", автор і куратор проєкту "Кам'янецькі ноти і крила "Щедрика". Завдяки його зусиллям у місті зберігається найбільша колекція платівок і CD, партитур й інших цінних речей, пов'язаних зі "Щедриком" і Carol of the Bells.

Як Кам'янець долучився до дослідження "Щедрика"

За словами чоловіка, жителі міста знали, що "Щедрик" створив Леонтович – композитор, який навчався у Кам'янці. Однак на тому їхні знання й обмежувалися. Анатолій Паладійчук не був винятком.

Усе змінив 2018 рік. Чоловік почув на радіо інтерв'ю Тіни Пересунько, яка розповідала про капелу Кошиця – як вони поїхали у турне, як організовувалися. З'ясувалося, що в Європу хористи вирушили із залізничного вокзалу Кам'янця-Подільського. Тема захопила чоловіка настільки, що він зайнявся досліженням, яке переросло у колекціонування.


Анатолій Паладійчук та Тіна Пересунько / Фото з архіву Тіни Пересунько

Наприкінці 2019 року чоловік придбав лібрето, в якому була коротка інформація про хор Кошиця, пісні, Україну, а ще були ноти. Його роздавали американцям у 20-х роках минулого століття перед концертами українських хористів.

Коли взяв у руки це лібрето, то почав уявляти: американці сидять у залі, наш хор виступає. Мене це захопило. Я тоді подумав, що це буде перший експонат колекції,
– пригадав Анатолій Паладійчук.

Перша платівка зі "Щедриком" в Україні

Згодом чоловік купив і платівку "Щедрика". Її записала американська рекордингова компанія Brunswick перед прем'єрним концертом 5 жовтня 1922 року у Карнеґі-Гол. Спершу все здавалося дуже недосяжним.

Але я вважаю, що не просто доля, це дар Божий, що я знайшов цю платівку. Її фінансова ціна така, що людина, яка захоче, зможе її купити. Але її цінність у складності пошуку,
– наголосив колекціонер.

Коли "Щедрик" летів в Україну, чоловік дуже переживав – аби платівка не тріснула, не загубилася.

І ось у листопаді 2020 року у руках колекціонера опинився скарб. Він пригадує, що одразу зрозумів, що має справжній раритет, легенду, історію – першу платівку з "Щедриком" в Україні. Згодом були й інші.


Платівка "Щедрика", видана у США у 1922 році / Фото Анатолія Паладійчука


Одна з перших платівок з Carol of the Bells, 1942 рік / Фото Анатолія Паладійчука

Пошуки грамофона

Далі виникло запитання – а на чому ж відтворити запис. В Україні неможливо було знайти грамофон, на якому колись програвали такі платівки. "Швидкість там 78 обертів за хвилину", – пояснив чоловік.

Тоді в колекціонера виникла, як він сам розповів, смілива ідея.

Я зроблю презентацію платівки і придбаю грамофон, на якому її програвали у часи виходу "Щедрика". Аби слухачі та глядачі побачили та відчули, як воно звучало колись,
– подумав чоловік.

Почалися пошуки. Порадою Паладійчуку допоміг бандурист Марко Фаріон. І ось у Кам'янець прибув і грамофон The VictorVictrola VV-VI, виготовлений у США у тому ж таки 1922 році.

Презентація платівки у Кам'янці

Презентували платівку в залі міської ради Кам'янця. На заході народна хорова капела "Дніпро" вперше в Україні виконала пісню The Bluebirds.

Колекція поповнилася і партитурами

Одні знахідки давали поштовх для інших. Колекцію Анатолія Паладійчука поповнила і партитура The Bluebirds, яка датується 1933 роком.

Не лише The Bluebirds, Carol of the Bells – виявляється, існує щонайменше 20 пісень на мелодію "Щедрика" англійською мовою,
– повідомив Паладійчук.

У його колекції є 10 партитур, тобто на половину з цих пісень.


Обкладинка партитури The Bluebirds / Фото Анатолія Паладійчука


Верхня і нижня частина 2 сторінки партитури / Фото Анатолія Паладійчука

Особливе місце – для листівок

Та окрім платівок, партитур, чоловік колекціонує і листівки.

Одного дня я подумав, що наш проєкт повинен мати логотип. Я роздумував, як поєднати ластівку і те, що вона покорила світ. Я в уяві намалював логотип – земна куля, на ній ластівка, яка тримає дзвіночок,
– розповів Паладійчук.

Після цього він взявся перевіряти, чи немає вже схожих логотипів. "І тут мені випадково гугл видав американську листівку", – пригадав чоловік. Її випустили ще у 1906 році, на ній була пташка, дуже схожа на ластівку, та ще й дзвіночки. Це був наче знак. Тоді поціновувач "Щедрика" почав колекціонувати ще й раритетні листівки.

Наразі в Анатолія Паладійчука їх вже понад 20, з яких 13 – зі зображенням пташки з дзвіночками.


Пташки і дзвіночки на американській листівці 1909 року / Колекція Анатолія Паладійчука

Пам'ятна дошка на вокзалі

Крім колекцій раритетів, Кам'янець-Подільський може похвалитися і меморіальною дошкою на залізничному вокзалі, яка повідомляє про те, що саме з цього місця колись у світове турне вирушила капела під керівництвом Кошиця.


Пам'ятна дошка у Кам'янці-Подільському / Фото Анатолія Паладійчука

На вже зібраних раритетах колекціонер зупинятися не планує. Адже "Щедрик" для нього щось унікальне і дуже цінне, символ, який не поступається навіть гербу.

"Щедрик" є даром, він подарований Богом руками і талантом нашого видатного Миколи Леонтовича. Так і герб України подарований Богом і талантом людей, які намалювали і затвердили його,
– підсумував Анатолій Паладійчук.

Не оминіть увагою Купання, солом'яні павуки, керечун та бетлегеми: як українці в давнину Різдво святкували

Директорка Українського центру культурних досліджень Ірина Френкель розповіла, що у Вінницькій області роблять усе для популяризації імені Леонтовича та його "Щедрика".

Вона переконана: "Щедрик" може повторити свою "дипломатичну" місію через 100 років та заявити про Україну як державу з високим духовним потенціалом.

Якщо говорити відверто – це найяскравіша культурна історія, яка міцно пов'язує дві держави: Україну і США,
– зазначила директорка центру.

У 2018 році в місті Тульчин, що на Вінниччині, у межах програми "Малі міста – великі враження" створили "Леонтович арт-квартал" – галерею мистецтв просто неба, а також встановили пам'ятний знак "Мелодія Щедрик" у міському парку "Щедрик".

"З того моменту, ми можемо бачити на головній арці міста, яка маркує в'їзд у Тульчин: "Вас вітає Тульчин – столиця "Щедрика", – розповіла Ірина Френкель.


Напис "Вас вітає Тульчин – столиця "Щедрика" / Фото Vinnitsa.Info

У 2019 році вдалося реалізувати проєкт "Ревіталізація музею-квартири Леонтовича". У цьому будинку ще до 1980 року проживали нащадки композитора. Саме звідти, наголосила директорка центру, у 1916 році випурхнула всесвітньо відома українська мелодія.


Кадр з 3d-туру музеєм-квартирою / Скриншот зі сайту музею

Під час реалізації проєкту оцифрували всі експонати, нотну бібліотеку композитора, осучаснили експозиції, встановили сенсорні панелі, створили новий експозиційний зал. Усе доступне й англійською мовою.

Відкрили оновлений музей 16 листопада 2019 року. Тоді провели всеукраїнський фестиваль "Від Щедрика до Carol of the Bells". Згодом Вінниччина розробила і затвердила бренд "Щедрик – мелодія Вінниччини".

Крім того, 22 серпня 2016 року на місці загибелі Леонтовича в селі Марківка відкрили сучасний музей Леонтовича. А у 2021 році центральний міський парк культури і відпочинку Вінниці перейменували в парк імені композитора.

Пам'ять і про Леонтовича, і про "Щедрик" живе.

До поширення знань про "Щедрик" долучаються й держоргани. Експертка зі статегічних комунікацій Міністрества закордонних справ України Софія Джуринська розповіла про масштабну інформаційну кампанію, яку наприкінці 2021 року запустило відомство – "Щедрик: магія Різдва".

Вона приурочена 100-річчю успіху хору на сцені Карнеґі-Гол та покликана розповісти іноземцям про різдвяний шедевр, який Україна подарувала світу.

Як і 100 років тому, "Щедрик" виконує дипломатичну місію: показує творчу, креативну та проактивну Україну,
– наголосила Софія Джуринська.

Кампанія передбачає багато елементів:

  • айдентику – сукупність візуальних складових, покликаних підвищити впізнаваність і престиж "Щедрика", яку у межах співпраці з МЗС створив студент інституту Projector Максим Шаповал;
  • інтерактивний спецпроєкт про "Щедрик" на офіційному сайті країни Ukraine.ua;
  • відеоексплейнер про історію легендарної пісні;
  • відеомапінг з історією "Щедрика" – яскраву 2D та 3D анімації на будівлі Дипломатичної академії України, що на Михайлівській площі. Можна було побачити 18 – 19 та 25 – 26 грудня 2021 року.
  • мультимедійну виставку "Щедрик. Виставка" про шлях української мелодії від фольклорної пісні до відомого на весь світ різдвяного гімну у Музеї кіно Довженко-Центру, яка триватиме до 16 січня.

Експертка наголосила, що міністерство активно працює і над підготовкою заходів у США – Нью-Йорку, Чикаго та Вашингтоні.

Мультимедійна виставка в Довженко-Центрі: Фото Едуарда Крижанівського, МЗС України

Українська ластівка вилетіла з гнізда більш ніж сто років тому, вона зміцніла і через три роки наважилася полетіти далеко від дому. Пташка була не проста, мала місію – так любо серцю щебетала, аби її землю прийняли за рівню. Ластівку гладили по її голівці, їй шептали приємні слова, та бракувало найважливіших. Хоча тендітна пташка не побоялася перетнути навіть океан. Потім дім ластівки взяли у клітку і довго-довго у ній тримали. Однак ластівка прославила свою землю. Хоча й дозволила себе далеко від дому трохи переодягти. Вона не забувала, хто вона. І настала мить, коли ластівка широко розправила крила, скинула чужу одіж і полетіла. Захоплені погляди знову звелися на неї…