Так, загарбники активізувалися на трьох напрямках Запорізький, Донецький і Харківський. Офіцер ЗСУ Тарас Березовець у відвертій розмові з 24 Каналом розповів, наскільки критичною наразі є ситуація на фонті.

Варте уваги ЗСУ вийшли з Авдіївки, росіяни наступають на Півдні: як змінилася лінія фронту за тиждень

Поляки блокують кордон, розсипають українське зерно, повторюють російські наративи, ображають українців. Як на мене, це нагадує такий собі ФСБшний сценарій розпалювання ворожнечі по обидва боки кордону. Що ви про це думаєте?

Польща – це країна, яка фактично однією з перших відгукнулася на заклик допомоги Україні через свою територію. Туди виїхала найбільша кількість українських біженців, частина з яких залишається в Польщі, але основна маса поїхала далі. І Польща, і її громадяни буквально з перших тижнів, місяців війни дуже активно включилися в процес допомоги.

Але треба визнавати, що в кожному суспільстві є не лише ті, хто хоче нашої перемоги. Є й ті, хто в цьому випадку намагається "тягати каштани із вогнища". Не знаю чи коректно їх називати "агентами Москви", чи це просто корисні ід***и, але факт залишається фактом.

Те, що почалося спочатку як блокада українських перевізників, зараз переросло у повноцінну блокаду. Вони погрожують повністю заблокувати будь-яке сполучення, зокрема й залізничне. А випадки нападу спочатку на українські автомобілі, а тепер і на залізничні вагони, з яких висипають українське збіжжя – це вже не питання моралі. Це кримінальний злочин. І в даній ситуації є декілька запитань.

По-перше, чому польські правоохоронні органи спостерігають за цією ситуацією? Чому вони не протидіють відвертим нападам на приватне майно громадян? Чому вони дозволяють перекривати рух через державний кордон між Україною і Польщею?

По-друге, де в цій ситуації польський уряд? До попередника Дональда Туска (попередній польський прем'єр Матеуш Моравецький – 24 Канал) питань майже не було, бо з позицією партії "Право і справедливість" більш-менш було зрозуміло. Нового очільника уряду багато хто фактично підносив як ледь не стратегічного друга України, за каденції якого все зміниться.

Протести на кордоні
З 20 лютого протестувальники посилили блокаду кордону / Getty Images

Ситуація має виправитися буквально за лічені дні й тижні, але ми бачимо, що все продовжується. Тобто, чи це означає, що уряд Туска мовчки спостерігатиме за тими злочинами, які відбуваються на їхньому ж власному кордоні, або він має інші думки? Можливо, він підтримує їх?

І нарешті запитання до українського уряду. Чому він до сьогоднішнього дня не вжив симетричних заходів щодо польського експорту? Якщо так блокується будь-яке сполучення, якщо закривається шлях військовим вантажам, які йдуть в Україну, не дають виїжджати жінкам з дітьми – це зараз створює гуманітарну катастрофу.

Це можна назвати прямою диверсією. Причому ця диверсія має конкретне обчислення. Кожен день ці блокади обходяться нам у величезні суми – мільйони доларів. А за тиждень вони набігають, думаю, до сотні.

Коли подадуть позов до уряду Польщі? Вони несуть відповідальність за безпечне транспортування своїми коридорами цих вантажів, за які, до речі, платять наші західні союзники. Нагадаю, що Польща заробила мільярди євро на тому, що вона стала країною-транзитером, побудувала величезні склади, створила тисячі робочих місць, забезпечує своїх громадян роботою, зарплатою, пенсіями коштом України.

Бо всі ці вантажі (транспортуються – 24 Канал) за погодженням з польським урядом. Вони дуже хотіли, бо бажання заробити на цьому транспортуванні висловлювали і інші країни, але їм такої можливості не надали. Польща фактично отримала ексклюзивні можливості. Вона на цьому заробила величезні кошти. І сьогодні це є така "подяка" від польського уряду насамперед щодо України.

До речі За волею Кремля розсипати зерно․ Яка роль Росії у блокуванні кордону польськими фермерами

Я не кажу навіть про історичні паралелі. Мені просто цікаво: зрозуміло, що цим так званим протестувальникам легше боротися з мирними жінками, дітьми та блокувати військові вантажі. А як щодо того, щоб почати реально воювати з Росією у випадку, якщо Україна зазнає поразки?

До цих корисних ід***ів у мене в принципі питань немає. Ними мають зайнятися компетентні органи. У мене питання до польських урядовців: їх теж влаштовує перспектива того, що Польщі доведеться потім воювати на своїй території? А це – цілком можливий результат. Або на території країн Балтії доведеться воювати з росіянами. Чи вони готові до чергового поділу Польщі?

Ми констатуємо політичну імпотентність польських правоохоронних органів, відсутність стратегічного бачення з боку польської влади. І, знову ж таки, велике запитання до наших урядовців, чому не готуються позови до міжнародних судів? Чому немає сьогодні конкретної відповіді, які реальні консультації проведені з польською стороною?

Якщо поляки не готові, наприклад, сідати за стіл перемовин, – скажіть нам. Повідомте, що поляки відмовляються з нами проводити консультації. Тоді ми розумітимемо, що це йде саботаж на найвищому рівні в Польщі.

Український уряд має дати відповідь нашим громадянам. Тому що це вже стосується абсолютно усіх без винятку. Тому що коли блокують військові вантажі й не дають виїжджати біженцям з України, нашим жінкам і дітям – це вже стає прямою загрозою нашій національній безпеці.

Потрібні адекватні, симетричні дії відносно Польщі. Тобто якщо так польська влада потурає діям цих злочинців, значить ми маємо діяти абсолютно симетрично до польського експорту – аж до повної заборони. Чому в магазинах продається продукція польських виробників? Чому вони не дають нам абсолютно легально транспортувати (зерно – 24 Канал) до інших держав ЄС, тієї ж Литви, Німеччини й так далі? Чому вони дозволяють собі порушувати священне право приватної власності?

До речі ми підписали угоду про кандидатство на членство в ЄС. Тобто невдовзі ми будемо користуватися рівно такими ж правами, як і Польща. І нас європейці мають розглядати винятково через призму "Україна – майбутній член Європейського Союзу". Тож це порушення усіх можливих правил і торгівлі, і переміщення громадян.

Тут можна провести паралелі: росіяни пішли у наступ, у нас недостатньо допомоги від західних союзників, і тут ще й блокують цю допомогу, яка хоча б трішки їде. Чому це розпочалося саме зараз?

Це теж велике питання. Чи це збіг у часі? Я не здивувався б, якби виявилося, що це не збіг. Що початок російського наступу і це блокування польського-українського кордону насправді можуть бути між собою пов'язані.

Тоді пряме запитання до спецслужб Польщі – якщо це так, то це означає, що частина цих протестувальників або їхні керманичі мають якийсь зв'язок з російськими агентами та спецслужбами. Чому тоді польська контррозвідка сьогодні не провела відповідні арешти, чому не порушені кримінальні справи?

Бо сьогодні це національна безпека не лише України, але й нашого стратегічного партнера – Польщі, яка продовжує ним залишатися. Але збіг в часі щонайменше – дуже дивний.

Путін нам погрожував блокуванням зернового коридору, і ми цю проблему вирішили самостійно – почали топити російські кораблі у Чорному морі. А тут виходить, що нам потрібно також втручатися і самостійно вирішувати й цю проблему.

Безперечно ні. Питання полягає в тому, що насправді ці постачання здійснюють наші партнери по НАТО. Це йде прямий саботаж, зокрема, їхньої роботи. Польща є країною не лише ЄС, але й НАТО. Вона виконує звичайні роботи.

Умовно кажучи, військову техніку відправляють у межах НАТО. Польща – це логістичний хаб, він зобов'язаний прийняти, перезавантажити та безпечно доправити (вантаж – 24 Канал) до польсько-українського кордону. А далі зустрічає українська сторона, супроводжує, забезпечує збереження цього вантажу. Це означає, що Польща не виконує своїх прямих зобов'язань у межах НАТО. Вона саботує роботу, яка визначається загальними рішеннями Альянсу.

І як ми знаємо за іншими прикладами, Угорщина активно виконує свою роль спойлера. Нещодавно ми бачили ще один приклад, коли зі Швеції приїхала група з 9 американських сенаторів, щоб зустрітися з Віктором Орбаном і отримати від нього відповідь, коли ж буде ратифікована заявка Швеції на вступ до НАТО. Уряд Угорщини взагалі відмовся з ними зустрічатися – це прямий саботаж. Це показує те, як вони зухвало себе ведуть не лише з нами, але з іншими своїми союзниками.

І уряд США через посла попередив, що Орбана і його оточення чекають персональні санкції з боку американського уряду. Такими самими мають бути й дії Європейської комісії. Тому ця багатошарова проблема не тільки нас стосується.

Але дії в Польщі ставлять ключове питання, що вона, на жаль, втратила статус надійного транзитера. Вона зараз не може гарантувати нам безпеку і своєчасність постачання вантажів. Це означає, що вони мають бути переорієнтовані на інші країни. Наприклад, це може бути Словаччина або Румунія.

Не пропустіть Зеленський звернувся до поляків і пропонує Дуді й Туску зустрітися на кордоні

Останній варіант взагалі виглядає найкращим, тому що Румунія так само має вихід до моря, там є порти, куди можуть ці вантажі прибувати. Вона вже побудувала додаткову логістичну мережу. Тому може виявитись так, що Румунія стане країною, через яку всі вантажі доправлятимуться.

Так, це незручно багатьом нашим громадянам змінювати і переплановувати свої зустрічі. Усе ж таки Польща була зручною країною, через яку транзитом їхали далі й відлітали до США, Великої Британії, від'їжджали до Німеччини, Австрії й так далі. Але якщо вже так сталося, що вона не готова бути нам союзником, значить тоді цю роль має перебрати на себе інша держава.

Незабаром Еммануель Макрон має приїхати до України. Цікаво, яким маршрутом він поїде?

Думаю, що президента Франції польські протестувальники не наважаться зупинити. Тому що є все ж таки протоколи безпеки. А якщо таке станеться, то це буде повним безумством. Це означає, що тоді влада Польщі просто розпишеться у власному безсиллі. І будуть серйозні проблеми для них не лише відносно ЄС, але і з Францією.

Макрон
Макрон планує приїхати в Україну / Getty Images

Але виключати ми нічого не можемо. Я вже, відверто кажучи, не здивуюся. Мені здавалося, що перші дні після обрання уряду Туска давали надію, що все це має якось вирішити, що буде знайдений ключ до цієї проблеми, що все має бути розв'язано. А стало ще гірше.

Тобто це означає, що є системна проблема у владі Польщі. Виявляється, проблема була не з попереднім складом уряду, а взагалі системна проблема з владою.

Аналітики ISW пишуть, що затримки допомоги дозволяють росіянам наступати одразу на кількох ділянках фронту. Мовиться про атаки в напрямку Куп'янська, Лимана, довкола Авдіївки та Роботиного, що у Запорізькій області. CNN зазначали, що росіяни збирають значне угруповання військ саме на Запорізькому напрямку. Наскільки критичною ситуація є зараз?

Ми бачимо заяви, які лунали під час Мюнхенської конференції з безпеки. Зокрема, міністр закордонних справ Литви Ґабріелюс Ландсберґіс сказав, що певний песимізм сьогодні панує в Європейському Союзі стосовно темпів надання допомоги.

Ми бачимо заяву Жозепа Борреля, який сказав, що якщо за три місяці Україні не нададуть потрібну допомогу, фронт може зазнати дуже серйозних змін. Бачимо заяву президента США, у якій він прямо звинуватив Конгрес зі зволіканням рішення, через що Збройні Сили України були змушені залишити місто Авдіївку.

Зрозуміло, що Росія активно використовуватиме нинішню паузу з постачанням боєприпасів Україні. Їхня розвідка працює, вони розуміють реальну ситуацію, яка є, але на цей момент ми не можемо сказати, що ситуація є відверто критичною. Вона стане такою за декілька місяців, якщо справді не надійде потрібний пакет допомоги.

Ми бачимо тут світло надії, яке з'явилося через заяву президента Чехії Петра Павела, який знайшов для України потрібні 800 тисяч дефіцитних снарядів 122-го і 155-го калібру. Ці снаряди надійдуть в Україну, щойно Чехія отримає потрібне для цього фінансування. Водночас ми бачимо збільшення виробництва снарядів на території країн-партнерів. Зокрема, з боку норвезької військової промисловості.

Тож, будемо говорити, що союзники зараз активно працюють над вирішенням дефіциту постачання озброєння в Україну в умовах, коли Конгрес США перебуває у ступорі. Крім того, Європейський Союз обіцяє надати Україні понад мільйон снарядів 155-го калібру завдяки збільшенню власного виробництва.

ЗСУ
ЗСУ потрібно більше снарядів / Getty Images

Однак треба розуміти, що росіяни активізували власну мобілізацію. Колишній президент Росії Дмітрій Медведєв повідомив, що лише за січень 2024 року до російської армії мобілізували 50 тисяч громадян. Він не уточнює, чи всі вони громадяни Росії. Очевидно, що ні.

Тому що, як про це писав телеканал CNN, Росії вдалося збільшити кількість отриманої готівки. Зокрема, від продажу власної нафти через Індію. Там сирова нафта зросла в 13 разів, через що Росія отримала рекордні прибутки, які використовує зараз для своїх військових цілей – шукає солдатів і найманців у інших державах.

Також телеканал CNN стверджував, що Росія активно вербує громадян Непалу, Африки й навіть Латинської Америки. Для цього використовують ці кошти, які отримують від тіньового нафтового флоту Росії, що розкиданий по усьому світу.

Утім, США та інші союзники зараз активно працюють над тим, щоб зменшити цей флот, не дати йому можливості розвозити російську нафту. Відверто кажучи, попередній рік санкції проти росіян не працювали. Питання до союзників: чому так сталося?

Financial Times також писали, що Росія начебто хоче призвати на війну проти України ще 400 тисяч окупантів без оголошення загальної мобілізації. Які у них реальні можливості щодо мобілізації?

Треба розуміти, що для противника сьогодні ціна війни взагалі не має жодного значення. Тому що для Владіміра Путіна неважливо помре 100 тисяч російських солдатів-найманців, чи ще додатково 400 тисяч. Він готовий платити будь-яку ціну.

Росія, як свідчать дані ISW, сьогодні має ресурсний запас по техніці для ведення війни ще протягом 2 – 3 років. Думаю, що насправді їм вистачить на більший термін. Тут головне полягає в тому, що Путін розуміє – йому не вистачає високотехнічної зброї, й головну ставку він робить на збільшення якості піхоти. Однаково війну виграє піхота. І неважливо, якою буде ціна того, що ця піхота зайде і займе ті чи інші ділянки території.

Ми бачили, наприклад, Третю штурмову бригаду, яка працювала на Авдіївському напрямку. Лише за кілька днів була знищена рекордна кількість – вбито понад півтори тисячі російських військових. А загалом на цьому напрямку, як свідчать дані українського генерала Олександра Тарнавського, було вбито понад 47 тисяч російських військовослужбовців. Тобто це рекордні цифри.

Було знищено понад 200 танків, понад 300 бронемашин і бронетранспортерів. Тільки за вихідні росіяни зазнали ще серйозних втрат – було збито 3 їхні літаки-винищувачі та один бомбардувальник. Але ми бачимо, що все одно це їх не зупиняє.

Російський танк
Росія втратила багато ресурсів в Авдіївці / Getty Images

Противник активно використовував на Авдіївському напрямку свою тактичну авіацію для завдання ударів КАБами. І якби не це, українські піхотні підрозділи продовжували б зараз тримати Авдіївку. Перевага противника у повітрі сталася через те, що ми не змогли отримати від союзників літаки F-16 і потрібну кількість систем ППО.

На жаль, противник мав на Авдіївському напрямку перевагу. І саме КАБами задавав найбільше ударів по позиціях наших військ. Якби не вони, наша піхота могла б тримати Авдіївку і далі. І не факт, що росіянам взагалі вдалося б її взяти.

Тому наші союзники, про що каже президент США Джо Байден, мають виконати свої зобов'язання, обіцянки й надати Україні потрібну кількість зброї. Тому що уряд США взяв на себе гарантії того, що Україна матиме всю необхідну зброю.

На жаль, цього не сталося. Але ще є час виправити цю ситуацію. Хоча треба визнати, що ми не можемо постійно закривати відсутність боєприпасів і озброєння від наших союзників життями наших воїнів. Захід має зрозуміти, що українська армія не має воювати і не воює так, як росіяни. Ми не воюємо виключно життями нашої піхоти. Ми повинні воювати користуючись озброєнням і БК, яке мають постачати наші союзники.

Якщо вони не виконують своїх зобов'язань – питання часу, коли ця війна приїде в їхні домівки, й НАТО зіткнеться з російською агресією, прямим їхнім вторгненням. Тоді виникне зовсім інша ситуація для Сполучених Штатів.

Тут питання грошима вже не закриєш. Доведеться американській армії, як про це каже кандидатка від Республіканської партії президента США Ніккі Гейлі, своєю кров'ю і життями захищати союзників з Альянсу.

На Мюнхенській конференції лунали такі заяви, що начебто західні політики зрозуміли важливість допомоги Україні. Водночас Олаф Шольц неоднозначно відповів на питання про TAURUS. Ніби зараз їх не збираються передавати нам. Чому іде така половинчаста позиція європейців? З одного боку, вони начебто розуміють загрозу від Росії проти їхніх держав, з іншого – ще не готові повністю мобілізуватися і допомогти Україні.

Це ж загалом ключове питання. Ми зараз спостерігаємо парадоксальний розрив у баченні розвитку ситуації не тільки в Україні, але й у світі. І ситуацію з національною безпекою західних еліт.

Частина країн, які входять до НАТО, і не тільки входять до НАТО, які є нашими союзниками, вже прекрасно розуміють, що почалася Третя світова війна. І якщо не вдасться зупинитись звіра в Україні, ця війна неодмінно прийде в домівки наших західних союзників, і не тільки.

На Росію зараз уважно дивляться інші союзники по цьому терористичному інтернаціоналу, зокрема Північна Корея, Іран та інші держави. Усі вони дивляться. Не кажучи про Китай, який має свої апетити і плани щодо нової ролі у світовому порядку. І найближчі плани, зокрема на бунтівний острів Тайвань, який у Пекіні вважають частиною території Китаю.

Тож якщо не зупинити звіра тут, цей російський і навколо неї терористичний інтернаціонал рано чи пізно вихлюпне цю агресію на інші держави. Тоді світ постане перед серйозною небезпекою – не просто Третьої світової війни, а вже, треба казати відверто, ядерного конфлікту.

Згадаймо свіжу секретну доповідь, яка якось стала не секретною через витік інформації у США, була презентована конгресменом і частина якої стала надбанням громадськості про плани росіян розпочати ядерну війну в космосі й знищити супутники. Не тільки шпигунські, але будь-які супутники, системи зв'язку, інтернету, мобільного зв'язку в усьому світі. Про небезпеку цього сценарію Ентоні Блінкен (держсекретар США – 24 Канал) говорив у кулуарах Мюнхенської конференції своїм китайському та індійському колегам.

Зеленський на Мюнхенській конференції
Зеленський на Мюнхенській конференції / Офіс Президента

Не можна зрозуміти й логічно пояснити, чому такими розгубленими і такими несвідомими виглядають багато політиків в країнах наших союзників. Чи то вони справді недооцінюють рівень російської загрози, чи то настільки сконцентровані на внутрішніх проблемах, що просто воліють їх не бачити? А, можливо, частина цих еліт відверто є корисними і***тами або агентами Кремля.

В ISW пишуть, що росіяни прагнуть скористатися двома можливостями у війні, що виникли із початком їхнього контрнаступу. Перша – погодна, пов'язана із періодом перед весняною відлигою. Друга – політична, пов'язаний із тим, що зараз у нас недобре із постачанням озброєння. Вони справді хочуть використати це, чи тут більше грає ще й сакральність дат? Бо Авдіївку вони дуже хотіли взяти саме до так званих виборів Путіна. Ще в нього планується виступ перед Федеральними зборами.

Саме так. Ми ж з вами неодноразово обговорювали цю тематику, і я попереджав, що для нашого противника, який, скажімо так, є одержимим історичними датами, важливо досягти бодай якогось результату до 17 березня.

Отже, зрозуміло, що для них захоплення Авдіївки мало не стільки стратегічне значення, скільки треба було покласти це місто до ніг Путіна перед його президентськими виборами. Їх загалом називають виборами Путіна, а не виборами президента.

Однак зрозуміло, що наш противник не хоче на цьому зупинятися. Вони зараз активно концентрують зусилля на інших напрямках. Окупанти активізували наступальні дії на трьох ключових напрямках:

  • Запорізький напрямок – Роботине;
  • Донецький напрямок – в районі Лимана;
  • Харківський напрямок – біля Куп'янська.

Тож противник намагатиметься досягти бодай якогось результату будь-де, для них не важливо.

Насправді ці їхні штурмові групи, які були зняті з інших ділянок фронту, як свідчать дані, були перекинуті саме на Авдіївський напрямок. Після того як противнику вдалося зайти в місто Авдіївка, ці штурмові групи перерозподілені по інших ділянках фронту, і найбільш активні дії вони починають здійснювати на трьох вищезгаданих напрямках, але ними не обмежуватимуться.

У Росії триває прихована мобілізація, яку вони навіть не приховуючи називають неякісною. Бо в хід ідуть будь-які хитрощі, способи вербування своїх громадян. Не йдеться про те, щоб набрати якісне поповнення особового складу. Беруться будь-які люди, зокрема з серйозними хронічними хворобами, наркозалежні, алкозалежні й подібні.

Для них важливо досягти потрібної цифри. Те, що вони всі помруть (Кремль не хвилює – 24 Канал). Для них чим меншим є соціальний статус, тим краще. Йдеться про банальну утилізацію свого непотребу, людей, які представляють серйозну загрозу, деградування.

Тож для Росії не є проблемою збільшувати цей набір. З огляду на те, що ці соціальні хвороби, наркоманія, алкоголізм, кримінальні злочини є, по суті, родимою плямою російського суспільства упродовж усієї їхньої історії.

За інформацією російського проєкту "Йдіть лісом", який допомагає росіянам уникнути участі у війні, кількість окупантів, які хочуть дезертувати, зросла у 10 разів. Якщо у січні 2023 року з проханням допомогти звернулися 28 окупантів, то у січні цього року їх було вже 284.

Рівень дезертирства серед російських військовослужбовців справді достатньо високий. Ми знаємо з історичних подій Першої та Другої світових війн, як активно переходили на сторону кайзерівської Німеччини, Австро-Угорщини або нацистської Німеччини та сателітів саме уродженці Росії й представники так званих малих народів.

Зараз ситуація нічим не відрізняється. Ті, кого беруть у полон підрозділи українських Сил оборони, підтверджують, що вони це роблять найчастіше за гроші або через примус чи обман. Тому великого бажання воювати вони переважно не виявляють і охоче здаються, якщо є можливість збереження їхнього життя і здоров'я.

Однак це не стосується кадрових підрозділів, які активно "обробляються". Маю на увазі їхні елітні підрозділи. Насамперед сили повітряно-десантних військ, морської піхоти та інші, які вважаються більш ідеологічно обробленими, з якими працюють довгий час їхні політруки, та які, на відміну від загальних підрозділів, довше готуються, тренуються до війни. Рівень їхньої підготовки та моральний дух є дещо вищим, ніж у загальних російських підрозділах.

Але на загал, звичайно, що ті операції зі звільнення Харківщини, Херсонщини, які проводилися українськими Силами оборони, показали, що росіяни, після того, як перериваються їхні позиції, демонструють велику схильність до дезертирства, здачі в полон і невиконання наказів своїх командирів.

Авдіївка виконала свою роль і росіяни втратили там 47 тисяч військових. Хороші новини, але щодо відходу наших військовослужбовців вони мають трошки негативне забарвлення. Багато критики було щодо того, що деякі бійці були майже повністю оточені й не всі змогли вийти. Як військовий, як би ви оцінили операцію з виходу наших військ? Наскільки добре її провели, чи таки є питання до неї?

Я не був там. І з мого боку буде некоректно коментувати операцію, свідком якої я не був. Це можуть коментувати представники тих бригад, які воювали на цьому напрямку: 3 окремої штурмової бригади, 110 бригади, представники підрозділів ССО, Головного управління розвідки. Це буде коректно. З мого боку такі оцінки не можуть бути об'єктивними, я цього не бачив.

Щодо загальних оцінок, знову ж таки, їх мають давати командування Генерального штабу і конкретно представники тих підрозділів, які перебували на Авдіївському напрямку. Важливо зрозуміти, що будь-яка операція відведення, відступу є навіть складнішою за організацією, ніж будь-які наступальні операції. Тому що тут прорахувати всі особливості, на жаль, не можна.

Навіть в оборонній операції, коли ви розумієте свої позиції, де розташовані опорні пункти, уявляєте приблизні маршрути наступу противника, ви все одно не можете прорахувати всіх нюансів. А у випадку, коли здійснюється вихід – зробити це повністю контрольованим та організованим фізично не здатна жодна армія світу.

Зокрема, у нинішніх умовах, коли противник володіє ініціативою у повітрі. Ідеться про їхню авіацію, величезну кількість БпЛА, які працювали. Представники 3 окремої штурмової бригади казали, що в Авдіївці не було жодної так званої зеленої зони. Тобто не було жодного безпечного місця, де наші захисники могли б облаштувати довготривалі пункти оборони.

Є така істина, що війна триває доти, доки не поховане тіло останнього захисника. Це важливо розуміти. Також треба зрозуміти, що противник вчергове порушив правила введення війни. Про це повідомили в спеціальній заяві представники 110 механізованої бригади.

Коли через Координаційний центр досягнули домовленостей з представниками противника щодо збереження життя українських воїнів, які були на території укріпрайону в Авдіївці – противник вчергове не дотримався слова й потім в їхніх терористичних пабліках з'явилися відео розстріляних українських військовослужбовців. Частину з яких впізнали їхні близькі.

Читайте також Темп наступу окупантів різко сповільнився: що відбувається на Авдіївському напрямку

Це велика трагедія, співчуття усім сім'ям, хто втратив своїх близьких. Велика честь, повага і пам'ять нашим захисникам. Це абсолютно черговий доказ терористичної суті та злочинності цієї держави.

Однак для того, щоб зрозуміти те, як була проведена ця операція, винести з неї уроки та визнати помилки, треба володіти повним обсягом інформації. Ця робота над помилками має бути зроблена. Я певен, що вона зараз відбувається. Аналізується звіт і збирається інформація з бойових журналів тих підрозділів, які перебували на Авдіївському напрямку. Тільки після того, як цю роботу проведуть, буде зрозуміло (чи успішним був відхід з Авдіївки – 24 Канал).

Зрозуміло, ця інформація не може бути публічною до завершення війни. Але я вважаю, що з огляду на резонанс і героїчність нашого гарнізону, який захищав Авдіївку 10 років, яку противник штурмував з 2014 року, цей героїзм заслуговує того, щоб суспільство дізналося всі аспекти цієї операції. Зокрема, і щодо відходу українських Сил оборони з Авдіївки.

Російські воєнкори підтвердили, що, по суті, тільки КАБи і допомогли їм досягти успіху в Авдіївці. Один з них казав, що бачив, як використовували по 4 – 6 КАБів, а в Авдіївці використовували по 250 – 300 КАБів на одній ділянці. Як зараз? Вони ж і надалі можуть використовувати КАБи? У Росії їх багато? І що має нам допомогти протидіяти їм: F-16, системи ППО чи, можливо, у нас є якісь наші літаки, які можуть з ними боротися?

Треба розуміти, що противник нагромаджує запаси керованих авіаційних бомб: КАБ-500, КАБ-1000, КАБ-1500 упродовж багатьох десятиліть. На своїх складах росіяни мають значну частину цих боєприпасів, які вони обмежено використовували на першому етапі війни, все ж таки сподіваючись на свої піхотні підрозділи. Коли зрозуміли, що фронт, по суті, у стабільній ситуації, то почали активніше їх застосовувати. Насамперед у прифронтовій смузі.

Що може зупинити та завадити використанню противником цих КАБів? Насамперед система ППО, якої не може вистачити на весь фронт. Уже неодноразово говорили, що ні одна країна у світі не здатна мати таку систему ППО, яка перекриватиме всю країну. Для того, щоб перекрити всю територію системами ППО, наразі не вистачить зусиль усіх наших союзників разом взятих. Просто фізично не вистачить, бо у нас така велика територія. Ми можемо прикривати ключові вузли.

Але ми збільшуємо власні можливості. КАБ – це не ракета, не "Шахед" і прорахувати її траєкторію, побачити її політ – фактично неможливо. Тому що її не видно на радарах. Ми можемо тільки побачити літак, який підлітає. І зрозуміло, що коли противник здійснює маневр, розвертається, можна припустити, що він у цей момент запускає керовані авіаційні боєприпаси.

Однак сам боєприпас побачити неможливо, тому його фізично неможливо збити. Можна збити тільки літак – носій цього КАБа. Вони запускають їх за зоною досягнення ПЗРК. Тобто не можна з переносного зенітно-ракетного комплексу збити снаряд, який запускається на відстані 30 і більше кілометрів. Туди просто ні одна ракета ПЗРК не долітає. Це може зробити або стаціонарний зенітно-ракетний комплекс, або авіація.

Якраз літаки F-16 у модернізованому вигляді, які ми отримуємо від Нідерландів, Данії, здатні на своїх радарах бачити російські літаки поза зоною, коли їх (F-16 – 24 Канал) може побачити російська система ППО і радар самого російського літака. І знищувати їх на відстані.

F-16
F-16 зможуть нищити російські літаки на відстані / Getty Images

Це можуть робити і системи протиповітряної оборони. Питання у тому, що їх повинно бути більше. Крім того, завжди є небезпека, бо ППО на лінії ведення бойових дій – це пріоритетна ціль для знищення. Противник не пошкодує навіть стратегічних ракет класу "Кинджал" чи Х для того, щоб знищити систему ППО.

Не кажучи вже про "Ланцети". Бувають випадки, коли вони для знищення потрібних цілей можуть запускати 10 і більше "Ланцетів" – достатньо дорогих, високоточних боєприпасів, що баражують. Тому підтягувати ППО теж дуже небезпечно. На відміну від літака, це не високомобільна зброя, вона все одно вразлива.

Унаслідок використання своїх радарів противник теж може її засікати. Не кажучи про те, що їх активно виявляють розвідувальними дронами. Отже, використовувати їх можна в обмеженому форматі.

У цьому особливості ведення сучасної війни. Це все ті нюанси, відповіді на які досі не мають навіть наші натівські союзники. Тому що вони звикли воювати або з терористичними угрупованнями, або з парамілітарними угрупованнями, які бігають десь у горах Афганістану, або у пустелях Іраку. Воювати з ними – це зовсім не те що воювати з високоорганізованою і технологічно розвиненою армією Росії.

З цим наші союзники не стикалися. Тому зараз вони самі шукають відповідь, як потрібно протидіяти цим російським атакам. Але бачимо, що все ж таки знайшли, підібрали ключик до нашої системи Повітряних сил, бо тільки за вихідні були збиті одразу 4 російських літаки, які якраз таки здійснювали скидування КАБів на бойові позиції українських Сил оборони.

Зараз маємо підтверджену інформацію від Повітряних сил України, що противник суттєво зменшив свою активність в прифронтовій смузі. Тепер ворог сам думає над тим, що їм потрібно змінити у своїй тактиці для того, щоб повернутися до використання КАБів.

Ми шукаємо і знаходимо. Це не завжди вдається зробити одразу. Так само противник зараз шукає. Наші Сили оборони ставлять перед противником такі виклики, на які він змушений шукати відповідь. І не завжди, до речі, противник їх знаходить.