Чому вони це роблять – в одного з них запитала ведуча 24 каналу Катерина Соляр під час ексклюзивного стріму з українським журналістом Володимиром Золкіним, де був присутній і військовополонений.

Зверніть увагу Розвідники взяли в полон російського офіцера-спецпризначенця: деталі операції

Ми стали жертвами ситуації, – полонений

"Я б дуже хотіла, щоб ти подивився мені в очі і сказав, навіщо ти вирішив мене вбити. Не мене конкретно, але лише тому, що мені пощастило народитись не в Бучі, і не в Маріуполі – це випадковість. Але в моєму обличчі – ті українські жінки, які цього у тебе і в таких, як ти, ніколи не спитають", – емоційно сказала Катерина Соляр.

У відповідь 18-річний військовополонений на ім'я максим, який був мобілізований на тимчасово окупованій території Донеччини, заявив, що "не став би її вбивати, бо він адекватний".

Так, я опинився на війні, але в мене просто не було можливості безпечно для себе звідти піти. У мене не було вибору,
– сказав він.

Хлопець запевнив, що справді нікого не вбивав і не робив би цього. Та додав, що якби йому приставили до голови пістолет і наказали б вбити когось – це було б надскладним вибором.

Володимир Золкін прокоментував слова хлопця, запевнивши, що точно знає – контретно цей полонений справді нікого не вбивав та ні в кого не стріляв.

"Це студенти, яких забрали з інституту, дали автомати, і вони просто пішли. Вони ховалися в будинку, де просто сиділи і чекали невідомо чого. Це люди, які абсолютно не хотіли воювати. Я не виправдовую, а кажу, що є така історія", – пояснив він.

Журналіст зауважив, що максим та такі ж, як він, знали: якби вони повернулися, їх би розстріляли або "посадили". Відтак вони сиділи у будинку та чекали. Коли туди прийшли ЗСУ, їх взяли в полон.

Ми стали жертвами ситуації. Нормальні історії все ж бувають, і я особисто цьому приклад,
– додав полонений.

Крім того, у розмові з ведучою хлопець детальніше розповів, що робив на війні, як потрапив у полон, у яких умовах зараз живе та які плани на майбутнє будує. Про це – читайте далі.

Як і чому переодягався в цивільний одяг на війні

Полонений запевнив, що, потрапивши на війну, не займався мародерством, але водночас зізнався, що часом брав у цивільних їжу та одяг. Хлопця нічого не бентежить у такому формулюванні. За його словами, так було необхідно, аби жити, поки вони "намагалися усе це перечекати",

Бувало, що ми переодягалися у цивільний одяг, але на той момент була зима, а у нас тепла форма була не найкращою,
– пояснив максим.

Він додав, що загалом окупантам постачали їжу, але траплялися й перебої, коли вони тиждень не мали, що їсти. Тоді вони брали продукти у будинках місцевих.

Як потрапив у полон та як живе у таборі

Перебуваючи на той момент під Харковом, у полон українським військовим хлопець здаватися не хотів – боявся, що вони його покарають. Втім, вибору не було, а згодом виявилося, що в українському полоні не так страшно. Уже кілька місяців він живе у таборі для військовополонених.

Умови, які там забезпечують окупантам, максим назвав такими, як у дитячому таборі.

У полоні умови досить таки хороші, годують смачно, тричі на день. Також дають роботу, адже Женевська конвенція каже, що ми не маємо працювати більше за 40 годин на тиждень,
– розповів він.

Полонений додав, що вони сплять по 8 годин, а інколи навіть дивляться кіно та грають у футбол. Відтак жодних зауважень до свого життя в полоні хлопець не має.

Крім того, просто під час стріму максим поговорив з мамою свого друга, який також перебуває у полоні. Її син відмовився від інтерв'ю та дзвінка до рідних, через що вони подумали, що його в полоні б'ють. Хлопець пояснив їй, що це зовсім не так, і до них ставляться цивілізовано.

Чи платили йому за участь у війні

Попри те, що хлопця примусово мобілізували на тимчасово окупованій Донеччині та відправили воювати, він навіть не знає, скільки йому мали б заплатити за участь у "спєцапєрациї". Відомо було лише те, що гроші мали нараховувати, починаючи з 13 березня 2022 року, але скільки і як часто – не повідомляли.

Відтак максим не знає, чи заплатили йому, і якщо так, то яку саме суму. В останні тижні перед тим, як він потрапив у полон, їм пропонували написати заяву, аби гроші могли отримувати батьки. Але хлопець відмовився – сподівався, що повернеться і забере все сам.

На "зароблені" гроші він мріяв купити комп'ютер, отримати водійське посвідчення, а також допомогти батькам.

Ексклюзивний стрім з Володимиром Золкіним та військовополоненим: дивіться відео

Коли жилося краще

Хоч у 2014 році, коли росія окупувала території Донецької та Луганської областей, полоненому було всього 10 – 11 років, він пам'ятає та визнає, що "за України там жилося краще". Однак його батьки, сусіди та решта оточення особливо не говорили про те, за кого вони – Україну чи росію.

Попри це, сам полонений зізнався, що хоче, аби "Донецьк та Луганськ знову стали українським", а він повернувся б туди жити, коли матиме таку можливість.

Про вирок, плани на майбутнє та ймовірне повернення на війну

Чи матиме він її – невідомо. Зараз максим засуджений до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Однак він планує обмінятися, аби потрапити додому, а після цього – "імпровізувати".

Як пояснив полонений, під час обміну йому мали б оголосити амністію та зняти зобов'язання про ув'язнення. Крім того, він знає, що після процедури обміну його, ймовірно чекатиме "фільтраційний табір".

Вчора розмовляв з батьками, і вони розповіли новини. Оскільки тепер я офіційно підтверджений військовополонений, то після приїзду додому мене мають відправити у "фільтраційний табір" або ж просто потримати на реабілітації. Після цього відправлять додому,
– розказав він.

Але максим не виключає й того, що російська влада може просто брехати йому та іншим полоненим, а замість повернення додому його знову відправлять на війну.

Відтак він вважає, що найкращий варіант для нього – дочекатися завершення війни у полоні, після чого українська та російська сторони мали б обміняти усіх.

Разом з тим, Володимир Золкін розповів, що полонені російські окупанти вигадують різноманітні варіанти, за яких їм не доведеться знову воювати. Так, один із них сказав йому, що заради цього ладен відрубати собі пальці.