Усі фотографії він виклав на своїй сторінці у Facebook.
Читайте також: Розстріл Небесної Сотні: найтрагічніший день в історії незалежної України у фото
На кадрах можна побачити як самих протестувальників і їхню боротьбу з "Беркутом", так і правоохоронців.
Також він увіковічнив тодішній вигляд пам’ятника футбольному тренеру Валерію Лобановському, який встановлено біля стадіону "Динамо" (це одне з місць найзапекліших боїв євромайданівців із силовиками). Крім того, на одній зі світлин можна побачити, як один із учасників революції не забував у ті часи про творчі прояви.
Додамо, що Сергій Лойко ще зібрав усі світлини в одному відео.
Чому відбулася Революція Гідності та коли пролилася перша кров? У листопаді 2013 року люди почали збиратися на головній площі Києва задля того, щоб тодішня українська влада на чолі з президентом-утікачем Віктором Януковичем підписала Угоду про асоціацію України з ЄС. 23 листопада, за кілька днів до зустрічі у Вільнюсі, уряд "регіоналів" неочікувано вирішив призупинити процес підготовки до укладання цієї угоди. Це спровокувало ще більші протести з боку населення, і у багатьох містах України з'явилися перші Євромайдани. Спершу мітинги мали мирний характер, проте переломною стала ніч проти 30 листопада, коли "беркутівці" силою розігнали студентів. Окрім студентів, відстоювали своє право на краще майбутнє на Майдані футбольні фанати, представники церкви та бізнесу, а також небайдужі громадяни з різних куточків України.
Ще однією подією, яка суттєво вплинула на подальші події, стало прийняття 16 січня 2014 року "диктаторських законів", які криміналізували опозицію та усіх тих, хто протестував. Крім того, ці документи приймали з грубими порушеннями. Саме після цього полетіли перші "коктейлі Молотова" та загорілись шини. В той же час прибічники влади – "невстановлені особи", бійці спецпідрозділів та тітушки — застосовували нелюдські методи: викрадення, катування та вбивства активістів.
22 січня сталися перші смерті на Майдані — загинули Сергій Нігоян (його батьки є родом із Вірменіі, а до України вони переїхали, тікаючи від війни у Нагірному Карабасі) та білорус Михайло Жизневський. Цьому передувало те, що після тривалого перемир'я спецпідрозділ "Беркут" несподівано перейшов у наступ, відтак протестувальники, яких налічувалося близько ста, відійшли, а їхні барикади було розібрано. Вранці дня трагедії мітингувальникам вдалось повернути втрачені позиції, натомість силовики на це відреагували снайперським вогнем.
Що відомо про події на Майдані 18-20 лютого 2014 року? Вранці 18 лютого протестувальники вирушили до Верховної Ради, де депутати мали розглянути зміни до Конституції України щодо обмеження повноважень президента. Проте за вказівкою голови парламенту Рибака канцелярія відмовлялась реєструвати цей документ. Це викликало обурення протестувальників і призвело до зіткнень з силовиками.
Спроба протестувальників боронити барикади на вулицях Інститутській і Грушевського у Києві виявились не ефективними. Протягом дня силовики захопили всі барикади на цих вулицях та відтіснили протестувальників до Майдану Незалежності. Там, попри штурм силовиків із застосуванням БТР, світло-шумових гранат і помпових рушниць, протестувальники змогли утримати снігову барикаду на Хрещатику (з боку Європейської площі). Для захисту барикад від навали силовиків, мітингувальники застосовували биту бруківку та коктейлі молотова.
У підсумку найкривавішими стали 18-20 лютого. Уночі з 18 проти 19 лютого силовикам вдалося захопити барикаду на Хрещатику, підпалити барикаду на вулиці Інститутській, табір протестувальників і Будинок профспілок. Єдиним бар'єром між силовиками і протестувальниками, яких витіснили до сцени на Майдані, став вогонь, який протестувальники підтримували усіма підручними засобами, а силовики гасили водометами.
20 лютого протестувальники перейшли у наступ. "Беркутівці" раптово почали відступати, що дало змогу активістам зайняти приміщення Міністерства агрополітики, а пізніше силовики залишили Жовтневий палац і Український дім.
Згодом з’явилася інформація, що з готелю "Україна" по майже беззбройних протестувальниках починають стріляти. Як пізніше з’ясувало слідство, вогонь вели спецпризначенці так званої "Чорної роти" "Беркуту".
До вечора було вбито майже 50 протестувальників. Тіла деяких з них лежали просто на вулиці, накриті закривавленими синьо-жовтими прапорами.
Хто такий Сергій Лойко? Це російсько-американський журналіст, письменник, фотограф і перекладач. Є кореспондентом газети Los Angeles Times, також співпрацює з радіостанцією "Ехо Москви" та російською "Новою газетою". Сергій Лойко є автором чисельних репортажів з районів військово-політичних конфліктів, зокрема в країнах колишнього СРСР. У війні на Донбасі був чи не єдиним фотографом, хто працював під час боїв за Донецький аеоропорт. Згодом спогади про ті події лягли в основу його книги "Аеропорт". Живе в Техасі, США.