Коли відновлять енергетику та як справи в Росії: інтерв'ю з Михайлом Подоляком

Про наслідки ракетних атак, ситуацію на фронті та в Росії та багато іншого – розповів радник голови Офісу Президента Михайло Подоляк в ексклюзивному інтерв'ю 24 каналу.

Зверніть увагу Що буде з доларом, тарифами, податками і зарплатами у 2023 році: інтерв’ю з Данилом Гетманцевим

Ракетні обстріли і блекаут

Окупанти напередодні влаштували нам "вирваниє годи". Вони вирішили вчергове нам нагадати, що ракети в них ще є, що вони знають, де розташовані наші об'єкти критичної інфраструктури. Якщо раніше вони вибірково вимикали нам світло, потім почали цілити по газу, тепер, я так розумію, вони хочуть вимкнути нам усе – і газ, і електрику, і воду, і мобільний інтернет.

Хочуть – перехочуть, це зрозуміло.

З цього приводу я кажу, що "хотєть нє врєдно", але в їхньому випадку це призводить до смерті.

Це однозначно призведе до смерті Росії як концепції існування держави. В такому вигляді вона існувати вже не буде. Одним з елементів місії щодо звільнення наших територій – це привести Росію до трансформацій, адже ми не маємо жити поруч з такою країною.

Між тим, в них є єдиний інструмент, як вони вважають, впливу на нас – геноцидний тип ведення війни. Це руйнування інфраструктури та життєзабезпечення. Вони це роблять свідомо і відкрито говорять про це на різних майданчиках.

Вони говорять: "Ми не можемо атакувати військові цілі. Ми програємо. Ми боїмося воювати із ЗСУ. Тому у нас є один аргумент – вбивати цивільних через спробу залишити їх без опалення в зимовий період, без енергетики, без водопостачання і таке інше". Тут цікаве інше.

Ви знаєте, коли ми говоримо про ці обстріли крилатими ракетами, безумовно, в новітній історії сучасного світу не було такого. Щоб якась велика країна з ядерною зброєю, яка постійно усім погрожувала протягом 9 місяців й атакувала території іншої країни повністю, в прямому етері знищуючи інфраструктуру.

Для мене тут цікаво інше. Те, що з Росією все зрозуміло – вони нас ненавидять, вони це будуть робити, тому що дико бояться слова Україна. А як світу? Цікаво дивитися за цим експериментом?

Ми ж говоримо: "Не ображаймо людей за якимись ознаками, думаймо про права людей". А цікаво світу дивитися, як у 21 столітті, в гуманну епоху, одна країна свідомо руйнує інфраструктуру, щоб люди вмирали від голоду? Це ж "цікавий експеримент", який світ має "оцінити".

Я до того, що вчора було спеціальне засідання Радбезу ООН. Знову ж таки, я не розумію, а точно треба, щоб там була присутня Росія? Вона говорить: "Ну, так, ми там обстрілюємо, так. Але там ППО, напевно, тому будинки масово горять".

Звісно, ППО почало у нас працювати "просто так" по всій країні. І тут виходить ця дивна істота (постійний представник Росії при ООН Василь Небензя – 24 канал). У Росії взагалі вони дуже чудово виглядають, ці портрети потім в історичні підручники потрібно вставляти, щоб зрозуміти, що таке "теорія виродження". Чому світ досі щодня спостерігає за цим і удає, що все нормально і процедурно? Давайте про переговори ще поговоримо. Виглядає трошки "так собі".

Інтерв'ю Михайла Подоляка: дивіться відео

 

Нерішучість союзників

Вони не те, що дивляться нормально. Вони кажуть: "Ми засуджуємо. Так не можна чинити. Перестаньте так робити". Зокрема, Олаф Шольц звернувся до Росії, щоб вона перестала це робити. Емануель Макрон сказав: "Вже досить. Ви програєте на фронтах, тож шукаймо якісь мирні варіанти вирішення конфлікту". Мені цікаво, що зміниться після чергового засудження та "махання пальчиком" у бік Росії?

Ви праві, нічого не зміниться. Це виглядає дивно, але традиційно для певних політичних еліт. Але я про інше. А що таке "мирно розв'язати проблему"? А в чому "проблема"? Якась є "проблема"? Є повноцінна військова масштабна каскадна атака крилатими ракетами нашої території.

В чому "проблема"? Що значить "мирно вирішити"? Тобто Україна має повмирати трошки, щоб усі подивилися, як це виглядає у 21 сторіччі, коли крилаті ракети летять по центру цивільних міст? А після цього: "Так, давайте мирно вирішимо. Що потрібно Росії? Віддаймо там щось Росії. Це ж "нормально".

І після цього ми маємо жити поруч з країною, яка повбивала нас "трошки" крилатими ракетами, яка буде вважати, що виграла війну і буде над нами знущатися. Казатиме: "Дивіться, ми вас повбивали, і що ви нам за це зробили? Ми продаємо нафту, сидимо в G20, у Радбезі".

Ця дивна істота сьогодні використовує "право вето", займається пропагандою, є спонсором FIFA. Тобто Інфантіно (оцініть прізвище) продає трансляцію чемпіонату світу по футболу. Це ж так цікаво – дивитись футбол зараз. Це ж правильно.

Що таке "мирне врегулювання" та "мирні процеси"? "Друже Путін, зупинись! Ти вже усе обстріляв, все нормально, а тепер сідай з ними за стіл переговорів"? І Україна має на це погодитися? Це не виглядає дивно?

Чи дієві обмеження проти Росії

Це виглядає дуже дивно, але, я так розумію, що це не наближає нас до того, щоб Росію "посунути" з усіх міжнародних інституцій. Чи наближає?

Ні, пані Катерино. Якраз все наближає, просто велика ціна: 9 місяців, і кожен день гинуть цивільні громадяни, навіть не військові. Кожен день ми встаємо зранку і бачимо, що немає води, немає світла, але ми собі кажемо: "Ні, ми не будемо ставати на коліна. Сьогодні цього не можна робити".

І тому ми кожен день починаємо з того, що продовжуємо на всіх майданчика говорити: "Дивіться, так не можна існувати, міжнародного права більше немає. Що ви робите? Ми хочемо, щоб ви заборонили те, назвали Росію країною-терористом, адже це юридично правильно".

Вони (росіяни – 24 канал) самі говорять, що взяли у заручники 40 мільйонів населення країни, тому що хочуть примусити їх виконати свої вимоги. Це навіть звучить так, як у голлівудських та європейських фільмах. Тобто Росія вже знущається над здоровим глуздом людей, каже: "Ну, ми так робимо".

І ми маємо щодня виходити на всі майданчики і говорити: "Визнайте Росію спонсором тероризму, забороніть Росії це, підніміть ціну на те чи інше".

Не треба поводити себе так, начебто нічого не відбувається, і тоді поступово доведемо справу до кінця. Вже ПАРЄ прийняла важливе рішення, окремі країни, які прогресивніші, приймають відповідні юридично мотивовані резолюції й це дуже гарно, але потрібно продовжувати.

Бо не може бути у пана Гуттереша заступником офіцер спеціальних груп Російської Федерації, який опікуються контртероризмом. Це вкрай дивно виглядає. Я розумію, що ми любимо жити в абсурді, але ж не настільки, щоб людина, яка займається тероризмом, сама себе "ловила" за цей тероризм.

Поступово, щодня, ми маємо говорити одне й те ж: або світ повертається до міжнародного права, включно із міжнародним гуманітарним правом, або світ дає Україні можливість захистити своє право жити. Або світ визнає: терористи – "нормальні пацани", які мають право вбивати і сидіти за столом на G20.

Нехай вийдуть ці пани й скажуть: "Ми боїмося Росію – перше, друге – ми не хочемо, щоб Росія програла, третє – нас дуже влаштовує те, що Росія знищила міжнародне право, четверте – ми, в принципі, вважаємо, що це нормально – обіймати Лаврова і п’яте – ну, нехай вони знищать Україну, може далі не підуть".

"Кривава вистава" і молот Пригожина

Можливо, світ побоюється, коли Пригожин приносить молот з гравіюванням "Вагнера" і каже: "От, будь ласка, дивіться, що ми можемо зробити, якщо ви нас визнаєте терористом". Ну, я не знаю, з якою метою він його передав.

Все дуже показово: Пригожин просто показує, що "Ви для нас ніхто. Є Україна, яку ми знищуємо. Але вони якось борсаються, вони нам трохи надавали прочухана, і ми їх боїмося, а вас ні".

Вони знущаються, цинічно показують, що всі правила для них – неважливі: "Ми можемо вас купити, можемо вбити, ми можемо вас налякати. Ви будете бігати перед нами, скавчати й казати: "Ні, ні – це партнери, вони не погані, у них є газ та нафта". Ви подивіться, що відбувається в Європі зараз – "Ла Скала" пропонує оперну виставу російського диригента. Це нормально? Тобто, це нормально. "Кривава вистава" – красиво звучить.

Нехай запросять ПВК "Вагнера" і покажуть виставу. Вона зараз дуже популярна.

Так, але ви знаєте, ми не можемо собі дозволити таку поведінку і це ще один парадокс цієї війни. Ми не можемо собі дозволити таку ж поведінку, як дозволяють інші політичні еліти. Бо ми розуміємо всю відповідальність за цей момент й історичну відповідальність.

Ми або виграємо і повернемо цей світ в ті правила, які вони самі написали після Другої світової війни, і за яку ми платимо сьогодні своєю кров’ю, або світу вже не буде. І будуть інші правила. Буде Пригожин, який "сапогом" відкриватиме двері до будь-якого парламента європейської країни, ставити після себе цей молот і казатиме, що йому потрібне те і те.

Ми не можемо це дозволити собі. Знаєте, ми сьогодні стоїмо. Коли були оці суперечки навколо того, яка ракета впала на територію Польщі, це було так дивно. Про що ми дискутуємо? Сто крилатих ракет випустили на територію України: яка різниця, що долетіло за кордон. Тому що це об'єктивно в рамках війни, яку веде Росія.

Там немає України, як ініціатора. Немає України, яка щось робить неправильно. Там є Україна, яка захищає, в тому числі, ціною своїх життів, повітря в інших країнах. Це не зрозуміло? Це треба якось продискутувати? Треба сказати: "А чого ви не погоджуєтесь, що це не російська ракета"?

Тому що вчора ми мали 67 ракет, а вісім днів тому 100 ракет, а щодня ми маємо С-300, які прилітають на позиції наших захисників. І 60 тисяч артилерійських пострілів, тому ми не погоджуємося, що треба дискутувати про те, хто порушує повітряний простір крилатими ракетами.

Вчора ми не мали світла, і Молдова не мала світла, а у Європі немає дискусії, чому Молдова без світла. Не говорять, що винна у тому, що в Молдові люди замерзають взимку – Росія. Я щось такого не почув. Я не почув, що Росію виганяють з усіх майданчиків, ви таке чули? Ні. Тому у нас місія із вами.

Там люди бояться і не говорять про це, бо їм навіть страшно психологічно це визнати. Але ми не можемо відійти вбік і сказати: "Давайте, атакуйте Європу" тощо. Ні, ми будемо тут, будемо виконувати свою роботу зі звільнення своїх територій, тому що ця робота виглядає і коштує набагато більше.

Ця робота називається "знищити імперію", яка знищила міжнародне право. І яка силою хоче доводити, що вона може робити все, що завгодно.

Кому і як "соромно"

Якщо хтось там ще закордоном боїться Росію, то подивіться в наші очі, які 9 місяців виходять на екран, щоб продемонструвати всю ненависть, яку ми відчуваємо до всіх росіян.

Вони бояться дивитися нам у вічі – це важливо. Бо вони побачать там рішучість, що ми не станемо на коліна, не будемо говорити про "дипломатичне врегулювання". Ми будемо вмирати – ми готові. Вони побачать там те, що ніколи не бачили за останні роки у власних очах.

Дуже важко на таке дивитись, позаяк ти побачиш людей "з іншого тіста". Побачиш людей, які варті поваги. Тоді треба визнати, що ви інші, що ви не стоїте так, як ми. І що ви готові віддати щось, аби отримати маленьку частинку добробуту. Це психологічно тяжко.

Ви знаєте, тут ще одне питання, яке ми будемо обговорювати після війни: чому інші країни довгий час на початку війни не підтримували інтенсивно Україну. Україну, яка вже тоді не мала достатньо зброї, переговори тільки починалися. Ми вже воювали тільки своїми життями. Вже тоді їм було соромно за це.

Але ж питання ППО так і не закрите. От міністр оборони Польщі просить Німеччину передати системи Patriot не їм, а Україні, бо розміщення цих систем в західних областях України захистить Польщу. Але що каже Німеччина?

Німеччина нічого не каже, бо це треба обрати сторону – конкретно у цьому випадку. Потрібно обрати: "біле або чорне". Нелогічно виходить: дві чи одна ракета падають в Польщі й туди треба поставити все, що можна, а щотижня падають ракети на школи та енергооб’єкти в Україні – не треба, бо там є українці, які "закриють себе своїми тілами".

Там важливо закрити, де одна ракета прилітає, а там, де 100 – ні. У них же є тіла, правильно? Україна ж може стати, взятися за руки, й закривати своє небо своїми тілами. Може? Може. Вони просто не можуть це вголос сказати.

Було б бажано, щоб вони сказали: "Ні-ні-ні, ми вам не будемо це давати, тому що ви ж можете вмирати, ви маєте право вмирати, тому що вас атакують сотнею ракет. А ми не маємо права вмирати, бо в нас одна прилетіла. Ми не розуміємо, як вона прилетіла. Ні, ми не маємо права вмирати, бо ми важливі для цієї цивілізації".

Тобто вони опосередковано кажуть: "Дивіться, ви неважливі для цивілізації сьогодні. Ви можете вмирати десятками, сотнями, тисячами, вас мають право вбивати, тому що ви – хтось, а ми – ні. Ми дуже важливі, ми генеруємо для цієї цивілізації сенси. Те, що ви бороните право жити в цій цивілізації для нас – це не має ролі. Має роль наш страх, що може випадкова ракета залетіти кудись, а цілеспрямовано вас можуть вбивати". Ось так вони говорять.

Просто це треба проговорювати, а вони не можуть, бо це соромно. Усе, що вони роблять – виглядає дивно. Але, між тим, вони все ж таки сьогодні, я маю на увазі Європу, інакше дивляться на Росію.

Це вже не те, про що говорив пан Джонсон у свому інтерв'ю, коли казав про перші дні, перші тижні початку війни, як деякі країни казали: "Ну, краще, певно, щоб Україна згинула як така. Тому що Росія ж дає газ. Дивіться, "Північний потік" же побудували, це ж круто, ми ж монополію собі "затягнули" додому. А тепер кажемо: "А чому у нас газ 2000 доларів чи євро за тисячу кубометрів? Це ж дивно". Монополія. Ми ж так собі "побудували" економіку свою, що не розуміємо. А, ну, певно, газ у нас так коштує, тому що Україна не хоче стати на коліна".

І тому ми з вами кожен день маємо виходити й казати: "Дивіться, правила є правила, міжнародне право є міжнародне право, добро є добро, зло є зло. Не бійтеся брати на себе відповідальність, не бійтеся логічно думати про цю війну. Небо треба закрити перш за все над Україною. Не завтра, не післязавтра. Ви це зробите, коли в нас буде багато загиблих, і люди звідси виїжджати до вас не будуть. Українці не хочуть тікати зі своєї країни".

Інцидент у Пшеводуві

Давайте тоді, поки далеко від Польщі не відійшли: що стосується цієї ракети чи двох ракет, які залетіли на територію Польщі. Ці питання вже закриті, розслідування завершилося, дискусії навколо цього притихли, чи ще ні?

Я думаю, що, перше, дискусії притихли, тому що "інкубаційних приводів" набагато більше – абсолютно точно. Друге, є консолідована позиція європейських і американських країн щодо того, що в будь-якому випадку в цьому інциденті винна тільки Росія, і це дуже добре.

Третя складова – розслідування не завершене, бо була завершена перша частина обслідування місця інциденту у Пшевудові, а документальне розслідування продовжується вже в рамках Генеральної прокуратури Польської Республіки. Безумовно, якісь висновки будуть.

Давайте ми скажемо про свою позицію. По-перше, коли в тебе 100 ракет летить по території твоєї країни, і одна з них падає на іншу країну, то безумовно, логічно, що перші висновки робиш, що це з цих 100 ракет одна туди залетіла. І тому наші заяви були абсолютно об'єктивними на момент перших даних про те, що був інцидент у Польщі.

Друга складова – ми ж не хотіли когось втягнути у війну, правильно? Ми не хочемо, щоб хтось обов'язково зайшов. Тут, поряд з нами стояв на полі бою – ні. Ми самі справимося, ми просто хочемо, щоб була прозорість і зрозумілість. Третє – щоб нарешті не боялись Російської Федерації, як боялися до війни, як сьогодні бояться. Ми будемо воювати, але ми думали так, і це важливо.

Четверте – якщо вже Росія в такій кількості атакує всю територію України, зокрема прикордонні території й області Заходу України, то, певно, у вас була б зацікавленість пришвидшити постачання сучасних систем ЗРК й великої кількості протиракет? Це ж логічно, ви ж хочете захиститись. Ми готові своїми тілами захистити, але дайте для цього певний ресурс.

Ось так це виглядає. Але я думаю, що ця дискусія вже немає жодного сенсу, тому що все зрозуміло. Росія, Росія і ще раз Росія – це єдина країна, яка має закінчити цю війну програшем і відповісти зокрема за цей інцидент в повному юридичному сенсі.

А ви знаєте, після того, як Україна виграє... ви бачили судове засідання в Гаазі щодо MH17? От воно зараз тільки було. Вісім років знадобилось, щоб очевидні речі назвати очевидними речами.

Було ж зрозуміло відразу, хто збивав, хто стріляв і хто задоволення отримував від цього. Але 8 років знадобилось, і знадобилося навіть не 8 років, а 8 з половиною місяців війни, коли вже певні інстанції зрозуміли, що Росія не виграє. І тоді вони вже набралися сміливості сказати, хто збив MH17.

Так само, коли Росія програє війну, повірте мені, всі ці інциденти юридично будуть дуже жорстко зафіксовані за Російською Федерацією, вона відповідатиме за кожен цей інцидент максимально жорстко.

"Подвійні стандарти" щодо підтримки

Ну і ще про наших друзів. Вчора вирішували, скільки буде коштувати максимально нафта. Більшість країн ЄС погодилися зі "стелею" нафтових цін з Росії в розмірі 65–70 доларів за барель. Єдиний, хто сказав "ні" – Польща. Там сказали: "Слухайте, максимально за цю криваву нафту – 30 доларів і не більше".

Хотілось би, щоб так все працювало, але розумієте, ми з вами постійно повертаємось до ключової тези. Для того, щоб речі називати правильними іменами, треба мати величезну сміливість сьогодні. Особливо, коли це стосується Російської Федерації, яка 20 років вкладала багато ресурсів у створення свого образу, репутації монстра.

І, ви бачите, не всі ще відмовились. Це перша складова. А друга складова – не всі відмовились від бізнесу в обмін на смерті українців. Тобто все одно хочуть щось заробляти. Хочуть якось мати економічні, бізнесові відносини з Російською Федерацією, хоч якось – "якщо не у двері, то у вікно".

І це все виглядає, знову ж таки, дивно. Але знаєте, що ще більш дивно виглядає? Мені незрозуміло: а невже ці люди, які приймають певні рішення, наприклад, не передавати в повному обсязі системи ЗРК Україні і дивитися, як вбивають крилатими ракетами немовля, якому два дні всього.

Чи, наприклад, приймати рішення, "бо газ, хоч і токсичний, російський, але це ж газ, він нам потрібен, і давайте, може, трошки десь збільшимо газу, давайте нафту купимо, і може там ще посередників якихось поставимо, щоб можна було на чомусь заробити" тощо.

Тобто невже ці люди не розуміють, що все це в прямому ефірі, і ми ж потім "спитаємо за все", і історія "спитає" з конкретних рішень конкретних людей. Ми виграємо війну, і ми просто так скромно на різних майданчиках як суб'єкт, який матиме право про це говорити, скажемо: "А чому, маючи можливість логістичну, складську – ви не передали ЗРК?"

І ми дамо декілька десятків, сотень фото людей, які загинули тому, що не хотілося, не було бажання передати нам ЗРК вчасно. І ми запишемо це з вами в прямому ефірі, запишемо реакцію людей, щоб вони сказали, а що це було, чому не можна було дати ЗРК.

Це що, наступальна зброя? Ви боїтеся ескалації? Так ми все вже на собі відчули, все вже побачили, всі види зброї, крім ядерної. То ви ще хочете, щоб Росія проводила якісь експерименти над нами? Це буде цікавий досвід роботи в прямому ефірі, коли ми задамо ось ці питання після війни.

Новий апофеоз Лукашенка

Вчора, окрім Радбезу ООН, збиралася ще й така собі організація ОДКБ. Ну і, відповідно, Лукашенко мовчати не зміг. Він сказав, що закликає Зеленського зупинитися, "поки не пізно", тому що далі буде "повне знищення України".

Це хто говорить?

Лукашенко.

Я розумію. Я маю на увазі, хто це?

Невідомий нікому диктатор, тому що і ніким не обраний.

По-перше, мертві організації не треба цитувати. Я маю на увазі, що ОДКБ не існує. Там є певні ще залишки: Казахстан і Вірменія вже чітко говорять про те, що ОДКБ не для них, вони будуть виходити звідти.

Після того, як в Росії сказали, що наступна ціль – Казахстан. Що вони хочуть на нього напасти, то звісно.

Так, а у них ціль Казахстан завжди була. Просто незрозуміло, чому Казахстан цього ще не зрозумів. Та для Росії не існує жодних ОДКБ, не існує жодних Вірменії, Азербайджану, Казахстану, Узбекистану… Існує тільки Росія, яка має вбивати, має щось забирати, має диктувати умови. Просто ці країни "дивні", що вони цього ще не зрозуміли після Грузії, після нашого Криму, після початку цієї повномасштабної війни тощо.

Тепер щодо заяв Лукашенка. Я думаю, що людині після 9 місяців було б бажано трішки помовчати. От взагалі помовчати. Бо юридично, ми ж з вами розуміємо, що буде після кінця цієї війни з точки зору відповідальності Білорусі за використання її простору та інфраструктури для атаки на Україну. Це перше.

Друге. Скажімо так, можна закінчити цю війну, але для цього треба, щоб Російська Федерація забрала свої війська. Це не питання України. І безумовно, Лукашенко це розуміє. І, безумовно, він транслює в інформаційний простір свої особисті страхи.

А які це особисті страхи? Для нього вкрай жахливо, що він відчуває суспільні настрої в Білорусі. А це не Росія. Білорусь, я маю на увазі білоруське суспільство, точно не хоче ніякої війни.

Бо, по-перше, це буде війна окупаційна. Тобто, ти заходиш на чужу територію вбивати, коли тобі ніхто не погрожував. А друге – вони знають, що будуть вбиті. Вбиті на чужій війні, на війні, яка є загарбницькою, класичною загарбницькою.

Пам’ятаєте, у Білорусі багато пам’яток "великої вітчизняної", як вони все називають? Вони там геройствували: "Ми пам'ятаємо пам'ять, у нас хороша пам'ять щодо війни". Сьогодні їм пропонують виступити в ролі нацистів. Ви розумієте, що це неможливо.

Лукашенко підсвідомо це теж розуміє. І він перебуває в такому "капканчику": він не керує своєю країною, там керують сьогодні російські військові та російські спецслужби. У будь-який момент вони можуть там зробити теракти, державні перевороти, вони можуть спонукати до якихось агресивних дій.

Ба більше, той контингент мобілізованих, який перебуває у Білорусі, вже відзначається насильством щодо місцевих жінок, відзначається мародерством, крадіжками тощо. Але це тільки початок.

Ви розумієте, що коли армія абсолютно "зеківська", "оркська", а Росія воює "орками" – вона ж не воює цивілізовано, не дотримується звичаїв і правил ведення війни. Не тільки на території України. Вони сьогодні перебувають у Білорусі й так само там роблять.

Але якщо щось почнеться в більшому масштабі, то ы мародерство, ы вбивства в Білорусі, і насилля почнуться в більшому масштабі. Лукашенко все це розуміє, але він дико боїться переворотів, протестів і кінцевої втрати розуміння, що з ним буде після війни.

Збитки від ракетних атак

Давайте про наші реалії, наше сьогодення. Чи можемо ми вже зараз говорити про те, куди влучили ті кляті ракети? І яка ситуація в нас наразі з електрикою, з енергопостачанням, з водою, з теплом?

Називати об’єкти, безумовно, ми з вами не будемо. Це не потрібно. І з точки зору відсотка руйнування цих об’єктів. Але зрозуміло, що це розподільчі трансформатори, передовсім. У нас тому вчора була практично енергосистема роз’єднана. Тобто, вона була не єдиною системою. Таким чином були по всій країні практично відключення світла, води, опалення тощо.

Сьогодні на ранок вже багато чого відновили. Десь у другій половині дня буде відновлена робота наших АЕС. Це ключові елементи, тому що вони дають багато генерації, і таким чином ці суттєві дефіцити електроспоживання будуть компенсовані саме тоді, коли атомні електростанції будуть вже залучені в повному обсязі.

Вони аварійно відключаються, коли система роз’єднана. Адже вони мають стороннє живлення. Тобто, енергетичне живлення для того, щоб далі робити свою генерацію.

Я скажу так: важко. Протягом багатьох годин люди не мали доступу до води питної, не мали доступу до технічної води, не мали доступу до опалення як такого, до світла. Не могли зарядитись і таке інше. Тому були черги на заправках. Зрозуміло – для генераторів закупляли паливо.

Та попри це, сьогодні на ранок вже зрозуміло, що ми поступово ремонтуємо всю систему. Бо це не буде зроблено за день-два-три, це буде постійно. Ми почали з 10 жовтня ці постійні ремонтні роботи, ми нарощуємо обсяг бригад ремонтних.

До речі, тут треба сказати велике, дуже велике дякую нашим партнерам. Це 12–15 країн, які знаходять можливості передавати нам ремонтні й запасні частини, які одразу йдуть або на встановлення інших розподільчих трансформаторів, чи ремонт тих, які вже вийшли з ладу.

Над цим держава працює. І щоденно декілька разів президент збирає умовний "енергетичний штаб". Постійно у виконавчій вертикалі працює прем’єр-міністр. Я маю на увазі Дениса Шмигаля. І таким чином ми контролюємо ситуацію.

Це не ідеальна ситуація, безумовно. Це не так, що сьогодні ракети, а завтра вже все працює в повному обсязі. У нас будуть віялові відключення, у нас будуть дефіцити електроенергії.

Ми сьогодні пробуємо будувати паралельні мережі. Що таке паралельні мережі? Це коли з однієї частини мережі в інші перекидаються додаткові обсяги. Маю на увазі, коли одна область має більше можливостей, інша – менше можливостей з точки зору розподілу електрики.

Ми це все робимо. Паралельно ми продовжимо наполягати на необхідності постачання нам додаткових 6–7–10 систем ЗРК. Тобто, вони більш мобільні, на дистанцію меншу відпрацьовують, але все ж хочемо збільшити обсяг. Партнери це все розуміють, але знову повертаємося до того, з чого починали – логістична й бюрократична складності розв'язання цих питань. Не за день-два вирішуємо, а за 2–3–4 тижні.

Тут дуже важливо розуміти, що крім України, сьогодні з такою ненавистю та розумінням того, що Росії боятися категорично не треба – інших країн немає, крім України. Інші країни все ж таки оглядаються, а що там Росія.

І це важко переконувати їх, що це не допоможе. Знаєте, ми коли ведемо переговори, коли розмовляємо з кимось на різних майданчиках, ми говоримо: “Знаєте, ви все одно нам це дасте, у будь-якому разі. Бо ви не зможете дивитися, як люди "геноцидять" інших людей. У такій кількості і так демонстративно. Ви все одно передасте нам ракети ATACMS, ви все одно передасте нам бронетехніку: Leopard чи Abrams – будь-яку бронетехніку.

Тому що не можна програти війну. І ми не будемо відмовлятися від війни заради капітуляції в обмін на світло. Ви будете нам передавати системи ПРО в будь-якому разі, тому що треба захистити небо. Щоб ми зменшили кількість цих фото, які ви маєте побачити – вбитих людей у 21 столітті, тому що вони вдома перебували в мирному місті Києві чи мирному місті Вінниці".

Ми їм пояснюємо, і вони це розуміють. Але ще не можуть перейти через цей ключовий страх – страх війни як такої. Розумієте, ми наче в різних просторах перебуваємо.

Вирішення "ракетної проблеми"

Якщо на наших західних партнерів я особисто не можу повпливати, то я хоча б намагаюся звертатися до наших незламних українців. Банально, але я порівнюю цю ситуацію з першими обстрілами АЗК, коли Україна сиділа без палива.

Тоді були найбільші черги на заправках, були найбільші черги в магазинах. Люди намагалися скупити максимально все, що в них було. Сьогодні прийшла на роботу, помила з чайника собі голову – нічого страшного. Вчора прийшла додому: немає ні електрики, ні мобільного інтернету, води. Окей, я трохи почитала й лягла раніше спати. Добре, переживемо, перебудемо, будемо ще сильнішими.

Тоді нам знадобився місяць, щоб налагодити постачання. Я ходила пішки на роботу, щоб не користуватися автомобілем. Могла собі дозволити – 40 хвилин прогулятися на роботу, скільки там. Зараз є розуміння того, скільки нам знадобиться часу, щоб налагодити цю систему? Або іншу систему, яка працюватиме на зміну цій. Тоді ми говорили, що нам треба логістику, домовитися, як те паливо доставляти, де зберігати, як його везти. Тоді ми розуміли: є проблема, і тоді ми працювали над її вирішенням. Зараз можемо сказати, що ми знайдемо це вирішення, але трішки пізніше?

Ми вже знайшли всі рішення, і вони вже втілюються в життя. Просто обсяги атак, ви ж бачите, це трішки інше, ніж було в перші місяці війни. Там теж були крилаті ракети, але там було 10 ракет, 8 ракет.

Це питання ескалації – це те, про що ми з вами неодноразово казали: якщо ти не зупиниш убивцю на малому, то він буде масштабувати свої вбивства. Він буде серійним маніяком. Те, що Росія сьогодні й демонструє.

Тобто, ви не припинили вбивства як такі, ви просто їх заохочуєте. Коли кажете послухати Росію в Радбезі ООН – це ж важливо послухати очевидного терориста, який буде говорити маячню про біокомарів. Це ж важливо. Я розумію: без цього світ жити далі не може.

Та попри це, ми сьогодні вже працюємо над тим, щоб система працювала ефективно. Максимально ефективно, з урахуванням того, що є незворотні руйнування. Ми шукаємо можливості. Вже є логістичні підвезення додаткового палива, вже є розуміння, як фізично захищати об’єкти. Не встигаємо, адже об’єктів багато.

Дивіться: вони ж б’ють не просто по генерації 1–2–3 ТЕЦ, вони б'ють по розподільчих трансформаторах, яких тисячі. І ніхто ніколи їх не захищав фізично, адже немає сенсу це робити. Тому що у 21 столітті ніхто вже не воює – так варварськи, як це робить Росія.

Ми все робимо, я думаю, що система буде постійно перебувати у такому аварійному стані. Але ми будемо вирівнювати можливість отримати опалення, електроенергію та водопостачання.

Вже сьогодні поступово все відновлюється, коли хтось експертно говорить, що ми втратили нашу енергосистему – не слухайте, будь ласка. Це ж Україна – ми все відновимо. І коли говорять, що будуть тотальні блекаути – вчора так було 2 години, коли система була роз'єднана.

Але вже до півночі система працювала, за кілька годин після ударів. І коли говорять, що потрібно буде обов'язково евакуюватися – не слухайте. Ми ж українці, так – буде тяжко, ми будемо з вами про це говорити. Ми будемо говорити, що люди мають право скупити пальне, бо у них генератор. Люди мають право скупити воду й купити все, що хочуть – але це не паніка, це готовність боротись далі.

Я ще хотів би вам подякувати, ви розповідали, як ви переживаєте всі ці непрості часи – це дуже важливо. Важливо, що говорите про це і будете говорити надалі.

Взагалі вся робота журналістської спільноти – дуже важлива, бо ви створюєте єдине поле, де ми разом спілкуємось, і люди бачать, що не все так страшно. І коли ви кажете, що працюєте на внутрішній ринок – ні, ви показуєте нашим партнерам, що ми боремося.

Мені пишуть дуже багато українців з-за кордону. Я кажу, що це повномасштабне вторгнення показало нам, що цей світ не такий великий, як нам здавалося, коли вони з різних куточків пишуть, що підтримують, донатять, не здаються. Днями мер Києва розповів, що може скластись так, що доведеться відселити частину Києва – наскільки така картина є реальною?

Потрібно аналізувати всі сценарії, навіть максимально песимістичні. Але в мене завжди прагматичний підхід, я не про емоції, а про холодний розрахунок. Тому в мене й питання – куди ж переселяти частину Києва, де у нас територія, яка не під ракетними атаками чи не втратила світло?

Куди нам вивезти мільйон людей, які вже навіть змогли пристосуватися з точки зору важкості цієї зими. Які все розуміють та допомагають один одному. Чому треба "алярм", треба шукати рішення тут і зараз. Це війна, немає питання у прогнозуванні наперед – це війна. У нормальному житті, безумовно треба займатись такими речима, вкладатись у розвиток.

Але під час війни треба вирішувати питання тут і зараз. От є в нас проблема вчорашнього обстрілу – конкретна втрата енергопотенціалу, тому давайте ремонтувати. Люди поки що працюють і не панікують – навіщо їх лякати. Давайте візьмемо апокаліптичний сценарій, безумовно, на рівні Президента, Ставки та Енергетичного штабу будуть прийняті рішення, але вони будуть прийняті тоді, коли все буде знищено.

А сьогодні просто треба брати й працювати – поступово відновлювати спроможності на Лівому та Правому березі Києва. Люди ж не "алярмують" і не кричать, що все пропало. В нас немає таких розмов, що зараз побутує: не треба з українцями говорити, як з дітьми. Просто потрібно сказати, як є і завтра під КМДА буде купа людей, які готові допомогти.

Це не лише стосовно мерів чи голів ОВА, це стосується всіх – експертів, наприклад. Для чого виходити і провокувати людей: буде блекаут тощо. Ви кажіть конкретно – що робити, якщо наприклад 24 години не буде електрики, який запас треба мати.

Говоріть практичні речі, бо це Україна, а не інфантильна країна, яка не знає, що робити. У нас 2/3 країни змагається з тим, щоб перемогти наслідки цього обстрілу, а декілька десятків людей кажуть, що все пропало, давайте всі, хто можуть – їдьте.

А куди їхати? Ще раз питаю, куди? У Польщу всім їхати? А хто буде тоді в цій країні символізувати незламність?

Візит "Служби Божої" в лавру

Перш ніж перейдемо до фронтів, спитаю про лавру. Тому що днями ми бачили Службу безпеки України. Ми як українці жартуємо з різних приводів і тепер кажемо, що нарешті Служба Божа прийшла до служби божої. Що буде далі з лаврою відбуватися? Є розуміння?

Я не дуже люблю всі ці конфесійні розборки, але тут йдеться не про конфесії. Тут йдеться про можливості державної зради. На мій погляд, є 2 складові, які треба буде вирішити, і президент цим опікується.

По-перше, є правоохоронні органи, які мають, попри стан та статус, доводити, що людина є зрадником. І вона має чітко отримати юридичні терміни: довічні чи ні – немає різниці. Це має стосуватися всіх людей. На жаль, так історично склалося, що немає жодної іншої церкви, є російська православна церква, яка має свої ідеологічні та ціннісні засади, і подекуди є люди, які нас ненавидять.

Знову ж, це не стосується релігії, це стосується виключно конкретних людей. І правоохоронні органи мають здійснити всі свої відповідні роботи й заяви. Я думаю, що ми маємо отримати певну низку юридичних термінів для конкретних людей. Це важливо, зокрема і для психічного здоров'я України.

По-друге, треба мати можливість державі більш системно працювати. Ми не маємо втручатися в роботу конфесій, але держава має чіткіше регулювати систему взаємовідносин між державою і тією чи іншою конфесією. Треба на іншому рівні розв'язувати питання, чи може в нас бути одночасно декілька однотипних конфесій, чи можуть ці конфесії займатися пропагандою цінностей іншої країни тощо.

Але це окремі регуляторні органи, які мають бути створені в державі щодо можливості опікуватися релігійними питаннями, щоб була системна та зрозуміла для держави позиція, щоб там було менше політики та медійних спекуляцій, щоб не було конфліктів на рівні вірян різних конфесій. Але щоб це була чітка, продумана та структурована модераційна функція держави щодо різних конфесій.

Папа Римський Франциск порівняв агресію Росії проти України з Голодомором 1930-х років. Він сказав, що цієї суботи, 26 листопада, відзначається річниця жахливого геноциду – Голодомору – винищення людей голодом, який був штучно викликаний Сталіним. Він закликав помолитися за жертв цього геноциду та усіх українців – дітей, жінок та літніх людей, які сьогодні страждають як мученики від агресії. Нарешті Папа Римський Франциск сказав щось на підтримку України.

Я не дуже люблю коментувати заяви таких публічних діячів. Давайте подивимося в розрізі певного часу, тому що ті заяви, які раніше лунали від Папського Престолу були щонайменше дуже дивними й навіть провокативними. З точки зору, що "ви два братніх народи й маєте між собою домовитися, не всі винні з обох сторін" – це виглядало дивно.

А ще була спроба провести хресну ходу, де мала бути українка й росіянка. Це виглядало дивно й говорило про те, що війну там не розуміли.

Тому давайте не слухати заяву до якоїсь дати, а подивимось якою буде політика Папського Престолу щодо війни в Україні. Тут треба зробити достатньо просту й конкретну заяву: "Росія – країна-терористка та країна-вбивця, яка одноосібно напала на Україну, окупувала низку територій, мародерить і вбиває там українців. Немає ніякої війни, спровокованої Україною".

Ось така проста заява чітко сказала б, що політично Папський Престол точно розуміє на якому світі перебуває Україна та Росія, і що таке війна сьогодні.

Це вже визнають у світі, тому я сподіваюся, що і Папський Престол невдовзі приєднається.

Ми вже з вами про це говорили – у міру того, як ми будемо доходити до кордонів України та вигравати війну, заплативши дику ціну за право бути вільними – ви побачите, скільки людей почнуть заявляти: "А ми ж казали, це була неправильна війна, це Росія винна. Давайте її засудимо та покараємо". Всі будуть наввипередки приїжджати до Києва, не політичні лідери, які ще на другому місяці війни обрали позицію підтримки України, а ті, хто сьогодні говорить про мирне врегулювання.

От вони будуть найбільш щирими прихильниками України. Ще й хотітимуть медалі отримати за те, що вони щиро підтримували Україну стільки, скільки треба. А сьогодні вони роблять заяви, мовляв, може, ви сядете за стіл переговорів, може, ви готові відмовитися від самих себе для того, щоб у ваших домівках світло було на 2 години довше.

Гарні новини з фронту

Тут хотілося б процитувати Залужного та спікера РНБО й сказати: "Виключно через приціл зброї". До речі про зброю, Сполучені Штати сказали, що виділять новий пакет допомоги та зброї для ЗСУ. Я розумію, що це здебільшого потрібно для наших фронтів, аніж для мирного населення.

Щодо кордонів 1991 року, наші кляті вороги будують оборонні споруди на українському півострові Крим, зокрема кажуть про створення позиційних районів на півночі Джанкойського району. А вчора говорили нібито ми в Харків багато всього навезли та збираємося захоплювати Бєлгородську область.

Ми не окупаційна армія, тому не будемо заходити на російську територію. Нам головне звільнити свою територію, а після цього в Росії почнуться процеси, які й без нас перетворять цю державу на щось інше. Нам це не треба, ми точно не будемо заходити.

Коли іноземні журналісти або політики говорять мені про Бєлгородську область, мовляв, там щось відбувається, я завжди питаю, чи точно вони розуміють різницю між містом Києвом, яке крилатими ракетами обстрілюють, і якимось Шебекіно. Ви точно розумієте, чи порівняні це населені пункти?

Там в Шебекіно зруйнована якась ферма, яку постійно хтось бомбардує. Тобто ми ведемо на полі бою ефективну війну: знищуємо тисячі військовослужбовців російської армії та техніку, відпрацьовуємо операції щодо звільнення Куп'янська, Ізюма та Херсона тощо, блокуємо основне угруповання на Бахмутському напрямку. І все це ми робимо, щоб на весь світ атакувати Шебекіно в Бєлгородській області? Ви розумієте абсурдність цього? Тому немає ніякого Шебекіно, а що є?

Є три дні "захоплення" Києва, які сьогодні виглядають так: воєнний стан практично у всій Росії, воєнна економіка, риття окопів не тільки на українському півострові Крим, а й глибоко в тилу Росії – тисячі кілометрів від лінії фронту в якомусь місті Кірові, перевірка бомбосховищ у Санкт-Петербурзі, Москві, Томську, Омську тощо, хвиля мобілізації та призов.

Ви маєте зрозуміти, що ця війна абсолютно точно розірве Росію, і вона вже це робить. Там ще немає протестів, але є підсвідоме розуміння, що війну вони програли, тому панічно вибудовують лінію захисту будь-де. Вони панічно бояться ЗСУ.

До речі, коли ви говорите, що зброя йде не мирному населенню, а на фронт – фронт і є мирне населення. Тому що чим швидше на фронті все буде використано з позитивним результатом, тим швидше мирне населення отримає щастя вільно жити та не боятися сирен.

Між тим, чи допомогли захисні споруди Херсону, які там також будувалися, або на іншій ділянці фронту – на Харківщині, Херсонщині, Київщині, Чернігівщині, Сумщині чи під Миколаєвом? Чи допомогло це все, що будують люди, в яких руки ростуть з неправильного місця?

Сьогодні Росія – це нація виродженців. Подивіться на їхні обличчя та інтелект на всіх рівнях – вони не можуть побудувати щось ефективне, щоб зупинити ЗСУ. Вони нічого не зроблять, будуть рити й рити, поки не зариються кудись глибоко, щоб світ їх не бачив. Я бачу таку картинку буквально за дуже короткий час.

А звідки чекати гарних новин – з Кінбурнської коси чи Луганської області?

Я хочу, щоб ці люди, які заслуговують право першими сказати про свій героїзм, щоб вони це робили. Коли звільняли Херсонську область, то треба було слухати не експертів, а, наприклад, пана Тарнавського, який командував цим напрямком – це герой. Мені важливо, щоб вони виходили в ефіри й розповідали про виконану роботу.

І щоб ви бачили усміхнені та іронічні обличчя наших військовослужбовців. На різних рівнях – це можуть бути прості хлопці або генерали – вони всі герої. Я хочу, щоб вони про це говорили, а не експерти, які сидять, а за їхньою спиною радянські килими і вони розповідають, як треба звільняти або що буде звільнено першим тощо.

Герої мають говорити про свій героїзм. Навіть, якщо вони не хочуть цього робити – це вже ваша робота, щоб вони виходили й частіше посміхалися в ефірі, тому що вони цього варті.