Слабкий диктатор: чим платить Путін, щоб лишитись при владі

Двадцять один рік Володимир Путін має верховну владу у російській політиці, пише видання Foreign Affairs.

Читайте ще Проблеми від Бейруту до Мінська: чому Путін не такий вже й "Чахлик Невмирущий"

Через його сонцезахисні окуляри Росія нав'язує свою волю. І в цей наратив Кремля легко повірити, до того ж його активно просувають. Бо ж Путін заарештував та засудив свого головного політичного опонента – Олексія Навального, задушив протести його прибічників, нахабно зламав уряд США. А його війська посилюють вплив у Сирії, Лівії та в Україні.

Компроміси та обмеження: чому Путін не всесильний

Втім, Путін все ж не всесильний, хоч і не має собі рівних вдома. Як всі автократи, він боїться двох речей: перевороту з боку правлячих еліт та народного повстання знизу. Для збереження контролю над державою йому часто доводиться йти на компроміси.

Вони зараз в такому становищі, що не можуть його стримувати. А він –покладатися на них для створення економічного зростання, вирішення соціальних проблем або навіть заради підготовки його мирного відходу з посади. Це залишає Путіна заручником власної популярності – дуже швидкоплинного товару, а також – репресій та пропаганди (а це вже небезпечно).

Путін піднявся на нафтовому бумі, який різко підвищив рівень життя у перші 10 років на посаді. Далі була хвиля націоналізму після анексії Криму у друге десятиліття. Однак, блиск цих досягнень вже стирається. Це змусило Путіна на початку третьої каденції почати репресувати незгодних, нейтралізовувати великих та малих опонентів.

Незважаючи на імідж, влада Путіна не абсолютна навіть вдома / Фото TRT News

Оскільки проблеми Росії лише зростатимуть, ця тенденція збережеться. Цикли політичного насильства та економічних труднощів лише посиляться, перевіряючи майстерність Путіна. Така ситуація потенційно може зупинити його великодержавні амбіції.

Зрозуміти Путіна: політологія диктатури

Дехто каже, пише Foreign Affairs, що для розуміння самодержавства треба зрозуміти самодержавця. Путінологи шукають маловідомі історії з життя Путіна та його кар'єрного шляху і навіть вибір книг, щоб знайти підказки щодо його політики. Їхній аналіз – вагомий для путінської Росії, особливо коли сам лідер не так багато пояснює.

Зрештою, він як тоді був тим самим очільником КДБ, коли ще підтримував ліберальну економічну політику та покращення відносин із Заходом. Так і сьогодні з антизахідною істерією. Але щось фундаментально змінилось. Якщо класифікувати політичний устрій РФ, то він підпадає під "персоналістичну автократію". Вивчення цих систем, а не самої людини – найкращий спосіб зрозуміти Росію Путіна.

Сучасна Росія Путіна – вразлива автократія, менш стабільна ніж союзники / Фото Defense Post

Такими державами керують особи-одинаки. Так, там є політичні партії, законодавчі органи та впливові військові. Але владу над важливими кадровими чи політичними рішеннями завжди в однієї людини. Росія не одна у цій лізі: там само знаходяться Угорщина Віктора Орбана, Філіппіни Родріго Дутерте, Туреччина Реджепа Ердогана та Венесуела Ніколаса Мадуро.

Більше з теми В заручниках у Росії: що чекає Киргизстан після нової революції

Персоналістична автократія наразі – найбільш популярний тип самодержавства, він обходить число однопартійних країн, як Сингапур, КНДР чи В'єтнам, а також військових режимів як-то М'янма чи Таїланд. Але вона має безліч патологій, звичних для РФ. Всередині вища корупція, повільніше економічне зростання, менш стабільна політика.

Правители з цієї когорти мають схожі інструменти: критика Заходу для об'єднання своєї бази, спотворення економіки заради прибутку і збагачення, націлення правової системи на опонентів, розширення виконавчої влади за рахунок інших інституцій (те, що було сказано вище про послаблення судів та інших органів держвлади – 24).

Часто автократи покладаються на думку вузького кола людей, які приймають рішення. Коло це з часом все звужується, змушуючи призначати членів родини та лоялістів на відповідальні посади в уряді. Нові безпекові організації підкоряються лише цьому колу. Легітимність підтверджується та посилюється не виборами, а "народною підтримкою".

Персоналістичні автократи можуть багато втратити, якщо залишаться без влади. Військові диктатори відійдуть в казарми, однопартійники злетять нижче партійними рангами. Але вплив та гроші персоналістів з ними лише поки на троні, а далі – залишаються на милість наступників, які рідко хочуть, щоб темні тіні стояли позаду.

За останні 70 років персоналістів саджали в тюрму, вбивали або відправляли у вигнання. Хоч і не показуючи цього, але Путін усвідомлює небезпеку.

В Кремлі існувало абсолютне переконання: коли з'явиться новий лідер або масовий тиск або зміщення центру влади – всіх буде знищено. Це відчуття великої вразливості,
– сказав у інтерв'ю ексрадник, а нині критик Путіна Глеб Павловський.

Тож Путін робить все по інструкції своєї категорії, щоб запобігти усуненню себе від влади. Натомість, він узурпує її у колись дуже ефективних регіональних чиновників. У 2020 він просунув зміни до Конституції, які дозволять йому обиратися у 2024 та 2030 роках (якщо доживе, звісно – 24).

Спроба продовжити правління не стала несподіванкою – мінусів відмови від влади забагато. Так робили і його колеги з колишнього СРСР.

Вразливі еліти та втеча інвесторів

Підірвавши довіру до політичних інститутів, Путін також вистрілив собі в ногу. Таким чином, впала впевненість у політиці як такій, а політичні еліти стали вразливими. В результаті, інвестори воліють розміщати гроші у сховищах поза межами Росії. Багато молодих росіян вже вивезли капітал за кордон.

Надбагаті люди теж не почуваються в безпеці: на відміну від інших країн, в РФ більша частина прибутку в кеші, доходи – мінливі та непостійні. Цього немає у їхніх колег з інших країн. Наразі, багато олігархів протистоїть закликам Кремля повернути статки додому. Але саме на еліти ( і власний бренд – 24) Путін і покладається, щоб стримувати гнів вулиці та виклики від оточення.

Останнім часом, популярність Путіна в Росії значно впала / Фото The Guardian

За останні 20 років, популярність Путіна складала стабільно високі 74% і є мало причин сумніватися у чесності росіян. Але знову ж таки, такі високі рейтинги зумовлені економічним підйомом, який удвічі збільшив економіку Росії між 1998 та 2008 роками. І анексією Криму після того.

Історія теж має приклад для президента Росії. Ще за часів Хрущова, пише американський політолог Вільям Таубман, той скаржився Фіделю Кастро на… обмеження своєї влади. Хоча тоді, 1953 – 1964 роки, Генсек СРСР керував Компартією та бюрократичний апарат був набагато сильнішим.

Можна подумати, я можу щось змінити в цій країні. Дідька я можу! Незалежно від змін, що я просуваю, все лишається як є. Росія – діжка з тістом. Ви опускаєте руку до дна, думаєте, що король ситуації. Ви витягаєте руку, залишається дірка. Але тісто розростається знову. Такою і є Росія,
– Хрущов до Кастро.

Делегація повноважень та маскування

Величезні розміри та бюрократична складність Росії наштовхує на очевидне: Путін має делегувати владу та повноваження донизу, в регіони. Щоб там чиновники нижчого рівня вже приймали рішення. А ті мають власні інтереси, які можуть не збігатися з баченням Кремля.

Через слабкість державних інститутів, Путін має співпрацювати з місцевими бізнесменами. А їм більш цікаво заробляти гроші ніж служити державі. Авторитет президента Росії проходить через складний ланцюжок зі шпигунів, бюрократів та бізнесменів. Тож неминуче відбувається пробуксовка. А в кінці політика реалізується не завжди так, як він те бачив (і вважав кращим).

Цікаво Король тайги та мовчання Заходу: як російський олігарх створив схему на мільярд доларів

Проблема стає гострішою, коли Путін намагається використовувати правдиве заперечення. Це найбільш яскраво проявилося під час конфлікту на Сході України. Там Путін співпрацював з олігархом Костянтином Малофеєвим. Він нібито фінансував приватних найманців, які підтримували непрямі зв'язки з солдатами РФ.

Маскування провалилося, коли Росія збила рейс MH-17/ Колаж Euromaidan Press

Однак, у липні 2014 року, бойовики збили малазійський пасажирський "Боїнг". Більше 300 людей загинуло. Пізніше розслідування довело вину Росії у постачанні "Бука", з якого було зроблено роковий постріл. Таку ж тактику росіяни використовують і під час кібератак. Хакери працюють у приватних компаніях напівлегально, але закріплені за спецслужбами.

У 2016 році неохайність російських хакерів допомогла США визначити Росію винуватцем зламу серверу Демпартії США. Це привело до влади Дональда Трампа. Марк Галеотті, визнаний експерт з Росії, назвав такі дії з делегування брудної роботи іншим "адгократією".

В політиці, цей метод приховує руку Москви, але послаблює владу над наслідками дій. Доводиться боротися і з більш буденними подіями. У 2012 вийшли пункти Путіна для посилення економічного зростання, соціальних програм. Укази були слабко сформульовані (бо сама бюрократія, що їх породила – слабка).

Текст оптимістично припускав зростання на 7% щороку, що було і залишається нереальним темпом. Ще більш показовою була відсутність виконання, тобто імплементації. На 5-річчя указів, Сергій Миронов, тодішній очільник партії "Справедлива Росія", розповідав, що реалізовано лише 35 зі 179 наказів. І це лише те, що комітет Держдуми міг контролювати.

Подвійна загроза владі

Залишаючись у клітці з тих компромісів, які дозволяють їм посилювати владу, персоналістичні автократи намагаються балансувати між двома основними загрозами. Перша це протест еліти, друга – протест народу. Найближче оточення забезпечує виживання режиму (яскравий приклад –КНДР – 24).

З іншої сторони, автократи стикаються з низовими протестами. "Кольорові революції" скинули лідерів у Грузії в 2003, Україні у 2004 і Киргизстані у 2005. Мало що оживлює Кремль більше ніж страх, що в них повториться те саме. Власне, великі акції протесту у 2011-2012 роках через сфальсифіковані вибори довели це.

Кремль відповів збільшенням покарання за участь у незаконних мітингах та їхню організацію. Ці подвійні загрози загнали Путіна в глухий кут. Кроки, які зменшать шанс перевороту еліт збільшать шанс народного повстання і навпаки. Інвестиції у безпеку, яка стримує еліти та купує лояльність, послаблюють соціальні служби.

Друзі мають отримати право брати участь у достатній корупції та саморозвитку (або ні), щоб зберегти їхню відданість престолу. Досить широке економічне зростання має утримати народ від протестів. І тут знову згадаємо перші 10 років Путіна. Через високу ціну на нафту, йому вдалося нівелювати обидві загрози, винагородивши народ та наближених неймовірним збагаченням.

​А тим часом Болгарія, Росія та шпигунство: як Москва викрала документи НАТО

Але часи нафти по 100 доларів США за барель – давно вже історія і тепер Путін має обирати щось одне за раз. Економічна велич режиму падає, що викликає тертя всередині елітного кола. І тут понеслося: діючого міністра арештовують за хабар, сенатора прямо на підлозі Федеральної Асамблеї – за вбивство, видатного американського бізнесмена – просто так.

Нерівномірний розподіл багатств в РФ відносно США / Графіка PBS

Переслідування за економічні злочини, які є часто прикриттям брутальних рейдів, зросли на третину у 2019. Росіяни теж неспокійні. У період пенсійних реформ 2013 і 2019 років, реальний дохід домогосподарств падав щороку. Це забрало 15% від рейтингу схвалення Путіна, головною причиною протестів стали економічні труднощі. Навального підтримали більш ніж у 100 містах ( і тут вже люди були відкрито проти Путіна).

Важка дилема за межами країни

Зовнішня політика РФ стикається з подібною дилемою. Щоб забезпечити економічне зростання, треба відкрити країну для зовнішньої торгівлі, інвестицій. А для цього треба зробити справедливі суди, зменшити корупцію, зміцнити верховенство права, посилити конкуренцію.

Жорстка зовнішня політика Кремля посилила лише фірми у секторах імпорту та "яструбів" в уряді. Так, більш конфронтаційний погляд на світ, повернув Москву на світову шахівницю, забезпечивши Путіну місце в історії. Але така політика також перешкоджала потрібним економічним змінам, які б у довгостроковій перспективі зміцнили би позиції РФ за кордоном.

Більшість росіян переживає за свій добробут, ніж за велич країни. Анексія Криму та війна в Україні призвели до санкцій, які ще більше загальмували економіку. Це відлякало інвесторів, зменшило доступ Росії до іноземних технологій та фінансів.

Кремлівські еліти часто вимагають їх скасувати, а це – сигнал хоч і періодичного, але болю, який вони завдають деяким олігархам. Менш конфліктна зовнішня політика могла б запобігти цьому і Путін, вважають автори, це розуміє.

Олексій Кудрін, головний аудитор уряду (і голова Мінфіну у 2000 – 2011 рр.) сказав на економічному форумі у Санкт-Петербурзі у 2018 році: "успіх економічної політики Росії залежить від зменшення напруження у відносинах з Заходом". Такий коментар викликав негативну реакцію з боку МЗС РФ.

Ризики подальших репресій

Як і всі автократи з його категорії, Путін має відносно тупі інструменти. Він контролює ЗМІ, але не є головним маніпулятором. Якби він міг, громадська думка більше б відображала лінію Кремля щодо зовнішньої політики. Якщо анексія Криму була шалено популярною, то от підтримка бойовиків на Сході України та Башара Асада у Сирії – вже досить скромною.

Незважаючи на жорстку обопільну риторику, більшість росіян приязно ставляться до українців (втім, ця теза доволі спірна. Також багато хто максимально не любить Україну – 24). На цьому ж рівні і ставлення до США. Втім, 2/3 росіян (дані на 2020 рік) вважають, що Захід все ж треба розглядати як партнера, а не як суперника чи ворога.

Частина проблеми Кремля у тому, що маніпуляція інформацією має і зворотній ефект: російські глядачі стали більш скептичними (це теж спірна теза, інакше б не вірили у купу фейків – 24). Довіра до контенту впала з 79% у 2009 до 48% у 2018. ТБ наразі джерело новин для 69% росіян на 2020 рік.

А отже, в Путіна залишається лише силова карта, яку він грав все частіше на фоні застою в економіці і згасання ейфорії від анексії Криму. Бути політичною опозицією в Росії тепер набагато складніше. Бути обраним на політичну посаду не від партії влади – дуже складно навіть на місцевому рівні.

Зверніть увагу Російська зброя в Арктиці: як Путін повертається на Північ

Були створені та введені в дію закони про іноземних агентів, наклеп в Інтернеті тепер карається реальним терміном за гратами. Арешт та засудження Навального, жорстоке поводження з іншими протестуючими – логічне продовження репресивних тенденцій. А ще це знак, що його інструменти не працюють.

Як сказав політолог Крістіан Девенпорт, авторитарні режими все сильніше покладаються на репресії, а проблеми "увічнюються" і не вирішуються. Репресії проти акцій через поганий рівень життя лише посилюють народні скарги. Особливо серед незахищених верств населення. І ще більше закріплюють тих, хто виграє від ситуації.

А також такі заходи посилюють залежність Путіна від сил безпеки. Вони посилили владу Путіна, відсунули опозицію на маргінес, але не вирішили основних проблем, які загрожують його владі. Це не сприяло економічному зростанню, не зменшувало корупцію, не захищало приватну власність. Геть навпаки: корумповані силовики та держслужбовці отримали майже повну свободу.

Епілог: Путін та майбутнє

Капітал, звісно що, відреагував втечею. Якщо ціни на енергоносії залишаться там де вони є зараз, майбутнє Путіна – нестабільне. Зважаючи на подальші репресії та додаткові обмеження політичних прав, подальші "закручування гайок" виглядають неминучими.

Наприклад, РФ вже оголосила війну сучасним соцмережам та Інтернету. Facebook, Twitter, TikTok, Youtube, навіть власним VK та "Однокласники" через нібито нездатність видалити шкідливий контент.

Після вкрадених виборів президента у сусідній Білорусі відбувся місяць протестів, такої долі Кремль точно хоче уникнути. Путін на троні після 2024 лише посилить економічну стагнацію. Населення буде незадоволене через нездатність покращити рівень життя та управління. Все це виллється у подальші репресії проти опонентів режиму.

Майбутнє Путіна виглядає все більш нестабільно останнім часом / Фото EURACTIV

Путін не стикається з безпосередньою загрозою своїй владі. Він спритний тактик з великими фінансовими запасами, а опозиція –дезорганізована. Проте вийти з дихотомії болісних компромісів буде складно. Від того, як Кремль врівноважує всі інтереси, залежатиме його майбутнє.