Про те, як молоді люди пройшли через тиск окупантів та вирішили не зраджувати Україні – нам розповіли учасники тих подій.

Також зверніть увагу Росія в Криму почала перевірку Чорноморського флоту та відпрацьовує наступ

Активна фаза захоплення Криму російськими військами у 2014 році завершилась після проведення так званого "референдуму". На той момент більшість українських військових частин та кораблів ВМС були заблоковані озброєними "зеленими чоловічками" без розпізнавальних знаків.

Нахімовська військово-морської академії в Севастополі була у числі захоплених росіянами стратегічних об’єктів. Хоча там "зелені чоловічки" не приховували, що вони є російськими військовослужбовцями.

Керівники академії Нахімова планували присягнути на вірність Росії. На курсантів чинився постійний тиск – і через розмови із офіцерами, і добре організованим харчуванням для російських військових, і обіцянками світлого майбутнього на службі у Росії.

"Коли у 2014 році відбувалось захоплення Академії, ми всі дуже переживали. Не могли зрозуміти, що саме відбувається. Не всі наші командири мали чітку думку про те, що далі буде відбуватись. У той день, коли відбулась зміна прапорів уже все, в принципі, було ясно. Але ми все одно не могли повірити, що це все відбувається на наших очах", – розповідає тепер уже офіцер Військово-морських сил України Олексій Харченко.

Олексій Харченко / Фото:24 канал

У березні 2014 року він стояв у першому ряду курсантів, які заспівали український гімн, після того, як викладачі здали академію ВМС росіянам.

Це сталось 20 березня 2014 року. Більшість курсантів і начальницького складу навчального закладу вишикувалися на плацу, де було заплановано урочисте підняття прапора РФ і зняття українського.

Але група курсантів, які відмовились брати участь у цьому дійстві, несподівано вишикувались, аби заспівати гімн України. Щоб заглушити спів курсантів у динаміках на повну гучність увімкнули урочисту музику. Доспівавши, курсанти віддали честь, поплескали одне одного по плечі і повернулися в корпус.

Дивіться також відео виконання гімну курсантами:

Ще один учасник тих подій – тепер уже офіцер Василь Огаренко – розповідає, що у момент виконання гімну промайнула думка, що зараз їх можуть розстріляти. Однак на прийняте рішення ця думка не вплинула.

"Коли почався спуск українського прапора в Академії, почуття були такі, які я словами описати не можу. Було дуже неприємно. Тоді Богдан (Небилиця, згодом – один із незаконно ув’язнених Росією українських моряків, - "24") мене підштовхнув, сказав: "Треба хоч якийсь варіант зробити. Давай – гімн". Тоді ми вибігли вперед. Усі, хто зрозумів, що відбувається, теж вийшли з нами. Решта – хто не захотів, хто не зрозумів, що відбувається, хто, можливо, вважав це неправильним. Різні бувають обставини, чому можна не вийти співати гімн", – каже Огаренко.

У підсумку нас вийшло 17 осіб, ми почали співати гімн. Я дивився кудись над Академією у небо. До цього нас попереджали, що у разі організації провокацій будуть вжиті відповідні заходи. Особисто у мене тоді була думка, що зараз нас там пресануть трошки. Але то вже таке. Співати ми все одно не перестали,
– додає він.

Харченко додає, що так курсанти хотіли показати, що не вся Академія була на тому плацу і не всі хотіли перейти на службу до Чорноморського флоту Російської Федерації.

"Ми хотіли показати, що у Криму і Севастополі є військовослужбовці і курсанти, які залишились вірними своїй присязі і готові надалі виконувати свої обов'язки. Це ми вирішили продемонструвати виконанням державного гімну. Саме виконання пролетіло на одному подиху. Коли ми після цього зайшли в казарму, багато хто з курсантів, з чоловіків, почав плакати – розуміли, що ми вже втратили, все, що мали до цього моменту", – розповідає він.

"Ми вийшли на материкову Україну через кілька тижнів. До того ми ще були у Севастополі, продовжували жити у тій же казармі, в одному кубрику, спали один біля одного, разом ходили на навчання. Просто вони кожного ранку на своєму плацу піднімали російський прапор, а ми – прапор ВМС України. Ми спілкувались між собою. Але вже було видно, що всі поділились на два табори: тих, хто залишився за Україну і тих, хто перейшов на сторону Російської Федерації. Ми намагались між собою цю тему не обговорювати, та все одно все було зрозуміло", – згадуєХарченко.

Протягом цих тижнів, допоки не організували вихід з окупованого Криму, з усіма курсантами, які відмовились зраджувати присязі, дуже активно проводилась робота щодо переманювання до служіння у російському Чорноморському флоті.

Нас під різними приводами збирали у класах, у казармах, на плацах. Намагались розказувати, як добре служити у російському флоті, обіцяли нам золоті гори, стрімкий кар'єрний зріст та службу на кращих кораблях ЧФ РФ. Але ми відразу намагались їх не слухати та просто залишали ці збори,
– каже Харченко.

При цьому не всі курсанти навіть захотіли лишатись у казармах. Огаренко згадує, що разом із двома однокласниками знімав крихітну кімнатку, де вони жили. Каже, що після того, як всі вже розділились по різні боки уявлень про країну, вони більше взагалі не залишалися в "Нахімці".

Василь Огаренко / Фото 24 канал

"Наш начальник академії просто попросив нас приходити на ранкове шикування, аби він міг переконатись, що з нами все добре. Так що ми зранку приходили, шикувались і він нам казав: "Можете займатись своїми справами. Якщо вам гидко тут перебувати – я вас чудово розумію". Просили нас просто бути на зв'язку і не потрапляти ні в які історії. Ось тоді в нашій крихітній кімнатці почали жити людей 10-12 курсантів. Спали майже по черзі, але зараз це навіть весело згадувати", – сміється він.

Василь також розповідає, що натягнуті стосунки склались із курсовими офіцерами, які перевдягли російську форму. Вже у російській формі вони постійно намагалися віддавати якісь накази.

Ми їм відповідали: "А ви хто такі? Подивіться на свою форму і на нашу. Ми не підкоряємося офіцерам Російської Федерації". Один з наших офіцерів намагався нам кричати, що ось він, мовляв, подзвонить у Київ, доб'ється, що нас судитимуть за невиконання наказів. Я сказав: "Якщо Ви туди зателефонуйте, швидше за все, судитимуть вас, а не нас. Коли вони дізнаються, у формі якої країни ви нам віддаєте накази, і чому ми їх не виконуємо – все буде зрозуміло,
– каже він.

Харченко зізнається, що витримати це період до виїзду було психологічно важко. "Сам виїзд із Севастополя пройшов без проблем. Нас супроводжували патрульні ДПС Російської Федерації. Проблеми виникли при під'їзді до КПП в Армянську. Нас там затримали на 6 годин. Спочатку – під приводом, що це просто огляд особистих речей, перевіряли сумки, ноутбуки, флешки. Зрештою, все звелось до того, що нас просто тримали там, знущались. Якимось уявленням про військову честь у росіян навіть і не пахло", – каже він.

Огаренко додає, що очікування дуже ускладнював вплив російських ЗМІ - українського телебачення на той момент в Криму вже не було, було тільки російське. А по ньому постійно транслювали думку, що на материковій Україні військовослужбовців, які не перейшли на стону Росії, ув’язнять за те, що Крим захопили.

Розповідали, що якщо ми залишимо свою частину – будемо зрадниками. Ми тоді подумали, і вирішили, що краще вже сидіти в тюрмі на рідній землі, ніж служити під чужим прапором,
– додає він.

"Коли ми проїжджали їх митницю, нас дуже довго там тримали, перевіряли всі речі, аж до флешок. Коли під'їхали вже до наших КП, там нас зустріли нормально, військові помахали нам, мовляв, нарешті мужики, ви прорвалися! Ми здивувались. Це була абсолютно не та зустріч, на яку ми чекали", - каже офіцер.

На питання, про те, чому їм було не все одно, під яким прапором служити, обидва офіцери відповідають однаково – тому що ми дали присягу.

"Чому нам було не все одно, коли почалась анексія Криму? Ну, по-перше, ми давали присягу Україні. По-друге, я виріс у своїй країні. Взагалі не розумію, як можна Україну взяти і обміняти. На що б там не було. Не можу собі уявити, як можна служити під прапорами іншої держави. Навіть думки не було там залишитись. Я не міг вчинити інакше ніяк. Втім, як і всі, хто тоді вийшов. Я з багатьма спілкуюся, з тих, хто з нами з "Нахімки" вийшов. Всі кажуть, що ані на грам не розчаровані", – каже Огаренко.

Також цікаво Путін втратив зв'язок з реальністю: Росія усіма силами хоче прикинутися жертвою

І додає, що до 2014 року ані він, ані хтось з його друзів не припускав, що ось так все може статися.

"Того ранку, коли нас підняли із початком захоплення, Російська Федерація в моїх очах одразу впала дуже сильно, практично нема куди нижче. У той момент у мене в голові стерлися всі попередні уявлення про світ",
– пояснює він.

"Після виходу з Криму кардинально змінилось моє ставлення до нашого північного сусіда Російської Федерації. Раніше ми вважали, що це – наші брати-слов'яни. Але після 2014 року стало ясно хто є хто. Я не кажу, що всі росіяни – наші вороги. Як казав один офіцер – росіяни велика нація, а не навидіти треба москаликів. Вони відрізняються від росіян. Москалики – це ті, що бігають і кричать, що Російська Федерація – найкраще, що є у світі", - каже Харченко.

До Одеси всі, хто прийняв рішення залишити окупований Крим, дістались 5 квітня пізно вночі. Їх розподілили в Академію сухопутних військ.

Згодом на базі кафедри військової підготовки Одеської національної морської академії було сформовано факультет військово-морських сил. Там викладачі продовжили підготовку військовослужбовців Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова, які не зрадили Україні. Там курсанти закінчували навчання і отримували лейтенантські погони, кортики та дипломи.

Випуск курсантів, які виїхали з окупованого Криму / Фото волонетрки Антоніни Селіної

Пізніше в Одесі створили Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія".

Також важливо Росія перекидає в окупований Крим 56-у бригаду ПДВ: що про неї відомо та які загрози

На базі цього навчального закладу зараз готують кадри для українського флоту.