Привиди комунізму: хто у світі ще вірить в ілюзорну ідеологію та чим це небезпечно

Колапс комунізму

Холодна Війна між західними демократіями там радянським блоком завершилася у 1989 році. Тоді комунізм, як політична та економічна система, впав. Через два роки розвалився Радянський Союз і супердержава стала історією.

Читайте ще Центр імені Сталіна: як в Росії вирішили воскресити тирана

Інші з колишнього лона СРСР обрали автократичний шлях далі, які лише імітують вибори президента та парламенту. На 2021 рік, лишилося лише п’ять держав з комуністичною ідеологією.

П’ять останніх реліктів

З падінням економічної та політичної системи СРСР, більшість комуністичних режимів, що їх підтримувала Москва, теж впали і були ліквідовані. Включаючи – за межами Європи – Афганістан, Південний Ємен та Ефіопію.

Єдина країна, яка дожила з комуністами до наших днів – Куба / Фото Wanderlust Chloe

Єдине виключення – комуністична Куба, де режим дожив до наших днів. Але й Острів Свободи з 1961 року більше тягнеться до півдня США, ніж до Росії. Чи є хтось комуністичний у світі зараз?

Китайське населення складає 1,4 млрд людей, одна п’ята всіх жителів Землі живе під цим режимом. Інші самопроголошені комуністичні держави – Лаос, В’єтнам та КНДР – усі межують з Піднебесною. У деякому світлі, це – новий комуністичний блок.

​Актуально Нестабільний режим: чому в КНДР знов почалися проблеми

Зараз у світі є лише п’ять держав, які мають комуністичну ідеологію. Усі розташовані у Азії за виключенням Куби. Азійські держави займають багато території з Китаєм посередині.

Але чи варто покладатися лише на державні ідеології, рахуючи кількість світових "фанатів" комунізму? Краще розуміння, пише New Eastern Europe, можна знайти у словах власне його засновника – Карла Маркса у 1875 році. "Від кожного по здібностях, кожному – за потребами".

Недосяжна утопія

Звісно, такого ніхто і ніколи не досягнув, хоча країни радянського блоку офіційно прагнув до таких умов. У 1961 році лідер СРСР Микита Хрущов обіцяв, що комунізм "буде досягнутий у 1980 році".

Його наступник Леонід Брежнєв теж це підтримував. Але економічна реальність всередині країни змусили його визнати – до 1980-го року Радянський Союз досягнув лише "розвинутого соціалізму".

В теорії комунізму, такі сучасні атрибути цивілізації як соціоекономічні класи та церква мали зникнути. При соціалізмі це все лишалося на місці, церква та релігія мали толеруватися владою.

Ця мета мала бути досягнута у далекому та невідомому майбутньому. Прихильність до соціалістичних ідей була відображена у офіційних назвах, де і зараз можна побачити вислів "народно-демократична".

Радянські лідери так і не змогли побудувати комунізм / Колаж My Glyw

На Заході, різниця між "коммі" та "соцдеками" фактично стерлася під час Холодної Війни заради пропаганди. В результаті, термін "комунізм" став загальним для позначення всіх держав, що наважилися піти радянським шляхом.

Але навіть не всі соціалістичні ідеї були впроваджені у "народно-демократичних республіках". З Китаю не походить жодна загальна медична або пенсійна система.

​Актуальна проблема Бомба уповільненої дії: чим небезпечна для Китаю демографічна криза

Тому спеціалісти по СРСР на Заході (так звані "совєтологи") вирішили описувати системи таких країн як "дійсно існуючий, але не ідеальний соціалізм". Таким він насправді і був.

Єдині комуністи світу

То що ж ще характеризує комуністичну державу, крім соціалізму та недосяжних мрій про власне комунізм? Під час Холодної Війни дві головні сили цієї ідеології – СРСР та КНР –намагалися "експортувати" ідеологію по всьому світу.

Така назва цілком підходила країні, що планувала об’єднати весь світ. Або хоча б його різні географічно там етнічно частини. Інші держави – комуністичні та ні – мали приєднатися до СРСР або бути поглинуті ним у майбутньому.

Подібна перспектива не сподобалася Югославії та Китаю. У 1948 році, Белград відкинув вплив Кремля і вирішив дотримуватися версії комунізму, більш підходящої до різноманітної і строкатої етногеографії країни.

З югославської подачі народилася теорія національного комунізму.

Національний комунізм

Після закінчення ери Сталіна( офіційно з 1956 року), національний комунізм став нормою по всьому блоку. На додачу, Китай послідував цим самим шляхом. Особливо зважаючи на розрив з Москвою, що стався у 1966 році.

У 1958 Мао Цзедун наголосив, що Китай знаходиться на "початковій стадії будівництва соціалізму". Шлях до комунізму в Пекіні лише починався у ті роки. 1982 рік і Генсек КПК (Компартія Китаю - 24) Ху Яобань придумав “модний” тоді слоган - "соціалізм з китайськими характеристиками".

Він використовувався для описання китайської політичної та соціоекономічної моделі. Інші комуністи Азії, такі як Лаос (1975 рік незалежності), В’єтнам (1976 рік) та Північна Корея (1948 рік) з’явилися в результаті проксі-війн між Сходом та Заходом.

​Рай для комуністів Комуністична "ідилія" та ядерна зброя: чим планує здивувати Кім Чен Ин у 2021

Щоб забезпечити своє власне виживання, ці нові комуністичні держави мали адаптуватися до нової реальності та балансувати між суперсилами Китаю та Радянського Союзу. Виробивши, таким чином, свої власні версії комуністичного вчення.

Куба і Венесуела: диктатори та нафта

Подібне можна сказати і про Кубу, але у цьому випадку участь Китаю була незначною. Гавана пішла "під крило" Країни Рад, щоб "поширювати комунізм по світу". Натомість острівна держава отримала серйозну допомогу.

Кубинські солдати воювали за комунізм у кількох антиколоніальних війнах. Зокрема, в Анголі там Мозамбіку. У цей самий час лікарі та медсестри з Куби були відправлені по всьому світу, щоб стати частиною молодих медичних систем в прорадянських країнах Африки та Латинської Америки.

Лікарі Куби досі – єдина "м'яка сила" цієї країни / Фото Human Rights Watch

Що цікаво, Куба досі відправляє своїх лікарів за кордон навіть втративши свого радянського захисника та спонсора. Зараз, щоправда, режим підтримує цю місію менше з ідеологічних причин. Тепер з ним розплачуються нафтою, грошима та іншими товарами першого вжитку.

Відомо, що Куба встановила сердечні відносини з режимом Уго Чавеса та його Венесуели у 1999 році. Нафта по знижці почала текти на острів, яка тоді перебувала на межі економічного колапсу.

Зліт та падіння Доларизація економіки та бідність: чи зможе Венесуела піднятися з дна

Кубинські лікарі – очікувано – були відправлені до Венесуели для створення загальної медичної системи для її населення. Венесуельці так робили і з іншими країнами, які декларували антизахідний курс (їм теж діставалася дешева нафта).

Білорусь та Росія: СРСР 2.0

Це саме можна сказати і про політичну та соціоекономічну систему в Білорусі. Розпад СРСР викликав бурхливу п’ятирічку перехідного періоду, яка включала майже повний колапс економіки.

Використовуючи соціальне невдоволення, нинішній диктатор Олександр Лукашенко захопив владу у 1994 році та пообіцяв відновити радянську систему в Білорусі. Радянські символи були з почестями відновлені разом з російською мовою, яка мала об’єднати всі класи суспільства.

За розрив між такою формою економіки та зростанням рівня споживання населення продовжує платити Росія.

Кремль мовчить, коли його питають, чому він субсидує неефективну економіку Білорусі. Звісно, це робить Мінськ абсолютно залежним від Росії. Така ситуація вже призводить до анексії та поглинання Білорусі у рамках неоімперської програми Кремля.

​Більше по темі Смерть демократії: як Лукашенко знайшов "хвору точку" ЄС

У їхніх країнах встановлена однопартійна система – характеристика комуністичної влади. Цензура та репресії тримають опозиціонерів у в’язниці, у підпіллі або на кладовищі. Звісно, захист прав людини та громадян геть не є пріоритетом.

Майбутнє: комунізм чи демократія

Якщо ми приймемо широке визначення комунізму часів Холодної Війни, то можна сказати що у наші дні нараховується сім де-факто комуністичних держав. Білорусь, Китай, Куба, Лаос, Північна Корея, В’єтнам та Венесуела.

Як це було у 1989 році, всі режими на чолі – антизахідні у своїй риториці та діях на глобальній сцені.

Кількість цих "реально існуючих" комуністичних держав впаде чи зросте у XXI столітті? Після 1978 року, на піку реформ Дена Сяопіна, у Китаї зробили велике політичне відкриття.

Саме цей розвиток Китаю викликав прірву між нинішніми комуністичними державами та класичними правилами там практиками соціалізму (підтримується державна власність та централізована планова економіка).

Щоправда, зростання національного комунізму у радянському блоці та в Китаї не зробило їх менш комуністичними в очах західних та комуністичних оглядачів. Тож сьогоднішній союз капіталізму та комунізму у кількох країнах – застереження для демократів не довіряти своїм почуттям.

Економічна система, що діє в цих країнах, не зробила Білорусь, Лаос, Китай чи В’єтнам менш авторитарними. Куба, Венесуела та КНДР, так виглядає, вирішили взагалі відмовитись від капіталізму.

Китайський приклад, відомий з 2004 року як "Пекінський консенсус", може надихнути їх послідувати йому.

Нинішній економічний успіх Китаю, якщо він протримається кілька поколінь, може призвести до появи "комунізму 2.0" з капіталізмом в центрі ідеології. Видається так, що "капіталістичний комунізм" вже більше не оксюмороном.

Якими були б тоді найпомітніші характеристики такої держави? Все ще офіційна прихильність до комунізму, однопартійна система, колективізм, обмежені громадянські та людські права?

У випадку, якщо Захід та демократії не оприлюднять більш ефективну та привабливу соціоекономічну систему, кількість неліберальних держав зростатиме.

В Європі є ризик зростання неліберальних демократій/ Фото World Politics Review

Унікальний мікс соціальної держави, авторитарних тенденцій та прагнення захопити всі залишки державної влади присутній з 2015 року у багатьох європейських урядах. Наприклад, Болгарія, Сербія, Угорщина та Польща.

​Яскравий приклад Страх – великий мотиватор: як влада Польщі хоче втриматися на плаву за будь-яку ціну

Не дивно, що проавторитарні лідери закохані у успіх Китаю та сподіваються встановити привілейовані для себе відносини з комуністичною супердержавою (тоталітарною так само як і капіталістичною). Щоб заслужити прихильність, зростаючі європейські автократи зайняті демонтажем демократії та обмеженням політичних прав у себе вдома.

У результаті, виникає питання: чи є "комунізм 2.0" майбутнім світу?